Ляшко плюс Тимошенко: Чому здувся "антитарифний майдан"

Зранку під будівлею Кабінету міністрів зібралися активісти під прапорами партії Олега Ляшка. Мітингарів було небагато. Послухали спічі лідерів, які згодом зустрілися з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом. На цьому "радикальний бунт" завершився. Інші ж політсили, які погрожували багатотисячними акціями протесту проти здорожчання газу, до урядового кварталу сьогодні не прийшли.

Варто нагадати, що минулого тижня в деяких регіонах, у тому числі в Києві, відбулися також небагатолюдні мітинги, організовані переважно "Батьківщиною". Їх приурочили до засідань місцевих рад, де мали прийняти звернення до керівництва держави з вимогою накласти мораторій на підвищення цін на газ. Де прийняли, де не прийняли таке звернення, але в жодному регіоні протестні заходи не стали безстроковими. Простіше кажучи, людей мобілізували на кілька годин, аби постояли з прапорами і плакатами, і їх показали в телевізійних ефірах. Робилося це для того, щоб партійні бонзи та майбутні кандидати в президенти проголосили, що вони чогось там досягли. Після цього мітинги "виключили", як виключають світло у кімнаті, коли з неї виходять.

Це свідчить про кілька речей. Перше – про організаційну слабкість партій на місцях. Невдоволених новими цінами на газ вистачає, проте вони, по-перше, далеко не завжди поділяють політичні погляди ініціаторів акцій, а, по-друге, ініціаторам було легше нашвидкуруч зібрати нечисельні масовки і відзвітуватися перед центральними партійними офісами – провели, покричали. А, враховуючи, що на мітинги людей часто ангажують за гроші, організатори ще й зекономили.

Друга важлива річ – підняти регіони нездатна жодна партія і жоден майбутній кандидат у президенти. Не тому, що у них там немає прихильників. Просто виборці розуміють, що всі ці мітинги – лише політична технологія, в якій їм відводиться роль статистів. Власне, так і сталося: перша хвиля невдоволення повідомленням про подорожчання газу спала, а другу ніхто з опозиційних кандидатів і не збирався піднімати. Бо у нас протестні акції проводять під якусь дату чи подію. Проводили під засідання місцевих рад. До наступних засідань взяли паузу.

І якби цей тиждень був пленарним, то під парламент стягли кілька тисяч протестувальників. Засідання Ради поновляться 6 листопада, тоді й почнеться якийсь рух. У штабах мислять раціонально: газ газом, але кричати під порожньою будівлею ВР фінансово невигідно, адже мітингарів потрібно привозити до столиці, годувати і так далі. Тим більше, "Батьківщина" витратилася на свій форум. Про білборди з Тимошенко на кожному кроці годі вже й казати.

На думку експертів, наступні масштабні виступи також плануються під дату. 21 листопада – День Гідності і Свободи, день, коли почалися два Майдани. Цього року на цю дату ще й заплановане пленарне засідання парламенту. Тобто, для опозиції зірки вдало зійшлися. Проте, враховуючи, що на носі офіційний старт передвиборчої кампанії, можна передбачити боротьбу між потенційними кандидатами за право стати лідерами протестів. Інакше кажучи, боротьбу за те, хто першим поставить свої намети в урядовому кварталі. Поки ні Тимошенко, ні Ляшко, ні Каплін лобне місце не застовпили. Мабуть, все ж акумулюють ресурс саме на кінець листопада.

І, останнє. Поставити намети – пів-справи. Їх ще потрібно дотримати до весни. А це – проблема, адже підвищення ціни на газ потроху втрачає свою актуальність як соціально дражлива тема. Точніше, вона нею залишається, проте не настільки, щоб виходити на вулиці з теплих домівок. Історія вуличних протестів в Україні досить тривала. І знає не лише велелюдні майдани, а й багато невдалих спроб погойдати ситуацію. Коли у розбитих наметах зрештою залишалися одинокі протестувальники, на яких ніхто не звертав увагу, а самі акції деградували до рівня "алкосотні", що лише ганьбило їх організаторів.

фото:facebook.com/YuliaTymoshenko