Пристайко замість Клімкіна: Що змінюватиме в зовнішній політиці Зеленський

Рішення очільника МЗС Павла Клімкіна піти у відставку, напевно, не було сюрпризом для команди нового президента - хоча в своєму демарші перед парламентом Володимир Зеленський і не вимагав "крові" міністра закордонних справ. Втім, саме це рішення в черговий раз продемонструвало неглибокий кадровий резерв нової команди. Хоча б тому, що посол України при НАТО Вадим Пристайко, якого наразі не без підстав вважають найбільш ймовірним претендентом на посаду нового міністра зовнішніх справ України, на роль "реформатора" якось не дуже підходить. В першу чергу тому, що Пристайко, з якого боку не візьми - є "плоттю від плоті" клімкінського МЗС. Рядовий дипломат, який волею долі став тимчасовим повіреним у справах України в Канаді, а потім, у період правління Януковича - і послом України в цій країні, зазнав справжнього кар'єрного злету у момент призначення Клімкіна керівником МЗС.

Саме в грудні 2014 року Пристайко був призначений заступником Клімкіна і керівником апарату МЗС. На цій посаді він достатньо системно і з розмахом реалізовував політику Клімкіна стосовно постреволюційних реформ і змін в Міністерстві. Завершивши цю роботу, 20 вересня 2017 року Пристайко перейшов на посаду глави місії України при НАТО. Для того, щоби через неповних два роки, ймовірно, повернутися в ще тепле крісло колишнього шефа.

Кандидатура очільника МЗС для нового глави держави насправді є критично важливою. Із тієї простої причини, що досвід хоч політичної дипломатії, хоч міжнародної торгівлі (ну, якщо не рахувати гастрольні тури до Росії та заснування там комерційних компаній), хоч якихось інших форм міжнародних стосунків в нового українського президента відсутній. На добре чи на зле, але він навряд чи буде так само щільно опікати МЗС, як то робив Петро Порошенко, добре знайомий зі специфікою роботи цього відомства. Тому призначення кадрового дипломата, який в силу очевидних обставин зможе забезпечити тяглість керівництва зовнішньополітичним відомством - це не такий вже й поганий вибір нової команди.

Але є у цьому виборі й очевидна пастка. Яка полягає в тому, що в останній рік-півтора МЗС України втратило як динаміку внутрішніх змін та реформ, так й ініціативу на зовнішньополітичній арені. Складно сказати, що було тому причиною. Чи то гіперопіка з боку колишнього вже президента, який мобілізував найкращих людей та найбільші ресурси на цікавих для себе "проривних" міжнародних напрямках - а на решту велів махнути рукою. Чи то внутрішнє вигорання Клімкіна, який в сьогоднішньому інтерв'ю "Лівому берегу" заявив, що, на його думку, зовнішня політика України загнана в певний глухий кут політикою внутрішньою, і без кардинальних змін в Україні потенціал для зовнішньої підтримки України вичерпаний.

Так чи інакше, але в разі продовження "клімкінської" лінії в МЗС, провідником якої усвідомлено чи підсвідомо стане Пристайко, на нас чекатимуть уже звичні здобутки - і добре знайомі проблеми. Здобутки - у вигляді адекватного і достатньо динамічного виконання дипломатами своїх обов'язків. А проблеми - у повній відсутності "проривних" рішень та ініціатив у найбільш болючих для України сферах. І мова йде не тільки, а може - й не стільки щодо стосунків з Росією, які новий президент (врешті, як і його попередник) явно візьме під особистий контроль. Тим паче що й договороспроможність чинного російського режиму - питання неоднозначне.

Мова радше йде про тривалий конфлікт із Варшавою - з якою можна і слід домовитись. Як і про аналогічний конфлікт із Будапештом - з яким, можливо, домовитись і не вийде, але якого слід позбавити козирів у вигляді розмов про "дискримінацію етнічних угорців" і "небажання України виконувати рекомендацій Венеційської комісії". При тому в нового очільника МЗС, на відміну від Клімкіна, буде в цих питаннях помітно більша свобода дій - чисто в силу того, що Зеленський з ходу одягнув маску "президента примирення". А як скористається цими можливостями Вадим Пристайко в разі, якщо вдасться посісти високу посаду - покажуть найближчі місяці.