Приречений на зашквар. Чому у Лещенка не було жодних шансів

Шалений зашквар Сергія Лещенка з Григоришиним, Сбєрбанком та врешті 200-метровою квартирою був невідворотнім. Затятий антикорупціонер та єврооптиміст був просто приречений вляпатися в гучний скандал, адже у своїй карколомній кар'єрі від журналіста до нардепа не врахував один дуже простий момент – будь-який успішний публічний український корупцієборець має жити у злиднях. Ну, як у злиднях… жити так як живе твій потенційний виборець, а за стандартами Лещенка це певно і означає "злидні". В іншому випадку раніше чи пізніше допитливі громадяни та купа недоброзичливців розкопають усі квартири, машини і пароплави і корупцієборець в суспільній уяві непомітно перетвориться на злісного корупціонера.

Найсумніше для Лещенка в цій історії навіть не те, що він попався, а те, що на відміну від різних тимошенок, ляшків тощо, йому на це не закриють очі. Те що корупція в Україні всеохоплююча більш-менш зрозуміло усім, і так само усім зрозуміло, що політики в нашій країні люди аж ніяк не бідні. Тим не менше це всезагальне розуміння жодним чином не заважає тим же Тимошенко та Ляшку роками просувати свої більш-менш успішні політичні проекти. Звісно і навколо їхніх скромних маєтків періодично виникають якісь скандали, але на електоральну підтримку це принципово не впливає. З Лещенком же ситуація дещо інша, він позиціонує себе як кришталево чесну людину та й його цільова аудиторія – це середній клас, а не соціально незахищені низи, для яких політик – це барин, якому мати розкішні апартаменти, так би мовити" за рангом мати належить. А середній клас і гроші рахувати уміє і, коли з нього роблять дурника, не дуже полюбляє.

Отже, будь-хто охочий заробити собі політичний капітал на активній боротьбі з корупцією, має бути морально готовий жити значно скромніше, ніж стандартний український можновладець. Про апартаменти на 200 квадратів, мерседеси та мальдіви треба забути аж до кінця політичної кар'єри. В ідеалі такий політик мусить жити в арендованому житлі, а пересуватися на громадському транспорті. Можна, звісно, до таких крайнощів не вдаватися, а мати навіть квартиру з машиною. От тільки квартира має бути у стандартній панельці в спальному районі, а автівка щось на кшталт "Шкоди Октавії". Тобто політик-антикорупціонер мусить жити не набагато краще свого потенційного виборця. Лещенко до такого стилю життя виявився явно не готовий, за що тепер і розплачується.

Правда, є в історії з Лещенком і пом'якшуючі обставини. Зрештою, за 25 років незалежності українська політична система так і не народила жодного описаного вище злиденного корупцієборця. Всіх подібних до Лещенка кришталево-чесних політиків раніше чи пізніше ловили на щонайменше на дуже сумнівних грошових справах. Згадаймо хоча б антикорупційного прокурора Каська, у якого теж виявилася недешева нерухомість дуже дивного походження.

В підсумку можемо констатувати - корупційна система поки що легко і невимушено пережовує усіх, хто може ставити для неї хоч якусь загрозу, і якщо і знайдеться герой здатний кинути виклик цьому дракону, це буде герой нової формації, і це вочевидь не Лещенко.