Заборона на розвідку та захист: Чим "всеохопне припинення вогню" загрожує Україні

Вчора пізно увечері в Мінському процесі трапився прорив. Ну, принаймні так нам повідомляє прес-служба чинного українського президента. Суть "прориву" полягає в наступному – сторони домовилися, що з 00:01 27 липня 2020 року на лінії зіткнення вступає в дію чергове припинення вогню. На цей раз – "повне та всеосяжне".

Отак зразу взяти й сказати, котрим за рахунком є свіжоприйняте "припинення", навряд чи зможуть навіть самі учасники ТКГ. Екс-міністр закордонних справ Клімкін в січні минулого року говорив про 18 зірваних угод щодо припинення вогню. Тому припустимо, що зараз йдеться про 20-ту аналогічну угоду. Чи 25-ту. Це не так важливо.

Відрізняється вона від попередніх не тільки своєю "повнотою і всеосяжністю". Різниця полягає ще й у наявності такої штуки, як прописані в угоді "заходи щодо посилення режиму припинення вогню".

Ці заходи включають масу цікавих речей. Зокрема, заборону на наступальні і розвідувально-диверсійні дії, а також заборону на використання будь-яких видів літальних апаратів сторін. Що автоматично ставить поза законом як повітряну, так і наземну розвідку. Саме завдяки такій розвідці можна було швидко ліквідовувати вогневі точки сепаратистів в разі надміру грубих порушень попередньої угоди про припинення вогню. Тепер відповідні розвідувальні заходи бійцям і командирам на місцях доведеться здійснювати на свій страх і ризик. Ну, або мовчки гинути під вогневими нальотами сепаратистів.

Передбачена також заборона на розміщення важкого озброєння в населених пунктах та їх околицях, в першу чергу на об'єктах цивільної інфраструктури. Хотілось би вірити, що співробітники СММ ОБСЄ зможуть на практиці забезпечити виконання цього пункту військами "Л-ДНР". 

В угоді прописано також "ефективне застосування дисциплінарних заходів за порушення режиму припинення вогню і повідомлення про них координатора ТКГ, який повідомляє про це всіх її учасників". Як і які дисциплінарні заходи будуть застосовуватися, в документі не сказано. Так само відсутня й інформація про те, хто і яким чином розслідуватиме кожне конкретне порушення тиші – адже, напевно, в 90% випадків таких порушень сторони дружно показують пальцем в бік противника.

І особливо зворушливо виглядає пункт про те, що вогонь у відповідь можна відкривати тільки в тому випадку, якщо він санкціонований наказом відповідного керівництва Збройних сил України чи керівництва збройних формувань ОРДЛО після безуспішної спроби використовувати координаційний механізм.

От, припустимо, почали обробляти наш блокпост з мінометів у третій ночі. Бійці зв'язалися зі штабом, штаб – зі ще одним штабом, і годинки до п'ятої – інформація в Києві. Але там робочий день розпочинається о дев'ятій, та й то, напевно, з оперативки. Але одразу після неї буде "застосовано координаційний механізм". Можливо – успішно. Це в тому разі, якщо сепаратисти вже й самі припинили стріляти. Але якщо не припинили – то запит на відкриття вогню у відповідь оперативно розглянуть, і по всьому ланцюжку відправлять дозвіл стріляти – на фронт, а повідомлення про стрілянину – в ТКГ. Не пройде й десяти годин, як блокпост отримає право відповідати вогнем на вогонь. Ну, якщо там іще залишиться хтось живий, звичайно. 

Звичайно, в реальності все буде не так. Нікуди не подінуться з лінії зіткнення ні розвідка, ні снайперський вогонь, ні звичка бійців відстрілюватися в разі нападу. Такі речі визначаються інстинктом самозбереження, а не циркулярами ТКГ. Інша річ, що тепер, з формальної точки зору, порушник – не тільки той, хто відкрив вогонь, але й той, хто відстрілюється без використання "координаціного механізму". Не тільки той, хто дронами визначає місце для чергового артнальоту, але й той, хто стежить за артилерією противника. Прийнятий комплекс "заходів щодо посилення припинення" нівелює різницю між тими, хто атакує, і тими, хто обороняється. Що автоматично дозволить Росії – і на цей раз, не без формальних основ – звинувачувати Україну в зриві досягнутих домовленостей. Назвати подібну ситуацію дипломатичним "проривом" чомусь не виходить.