Портфель без інструментів. Як ділити спадок Стеця

Після двох з половиною років перебування на посаді міністра інформаційної політики Стець написав заяву про відставку. Як повідомили в прес-службі міністерства, це рішення Стець спочатку обговорив з колегами по Кабміну і тільки потім інформація була винесена на публіку, пише "Ділова столиця".

В якості причини відставки в міністерстві називають проблеми зі здоров'ям, додаючи, що прямо зараз Стець знаходиться на лікарняному і "жодних політичних чи інших мотивів не існує". Так що відставка Стеця не повинна стати джерелом політичних спекуляцій. Тим не менше, проблем в роботі Міністерства інформполітики було більш ніж достатньо, і не згадати про них зараз неможливо.

У першу чергу потрібно відзначити, що Міністерство інформполітики на чолі зі Стецем - це за великим рахунком перша і поки єдина спроба створити урядову структуру для реалізації державної інформаційної політики. І назвати цей досвід вдалим поки не дуже виходить.

Ще в 2014 році, коли міністерство тільки створювалося, в народі до нього відразу ж приклеїлася іронічна кличка Минстець, як би натякаючи, що ціле міністерство створили спеціально під одну людину, до того ж давнього партнера і кума Петра Порошенка.

Але справа не лише в близькості Стеця і Порошенка. У перший час єдиним працівником Міністерства інформаційної політики був, власне, міністр Стець. Ситуація не дуже змінилася і за два з половиною роки. На сьогоднішній день штатний розклад міністерства, а це, між іншим, центральний орган виконавчої влади, включає аж 29 осіб. До прикладу, в Міністерстві фінансів одних структурних підрозділів у кілька разів більше. Так що Стець всі два з половиною роки займався информполитикою якщо не самотужки, то з дуже обмеженим людським потенціалом.

Тому, коли сьогодні іронізують з приводу того, що Стець - "міністр без політики", який незрозуміло чим займається, то потрібно, як мінімум робити знижку на його вічний кадровий голод.

Другий аспект, не менш, а може й більш важливий, ніж відсутність кадрів, це вкрай обмежені повноваження "Минстеця". Володіючи портфелем, Стець не мав у своєму розпорядженні ніяких інструментів впливу на ключових гравців інформаційної політики в Україні, ні на Нацраду з питань телебачення і радіомовлення, ні на Держкомтелерадіо, ні на РНБО. Навіть на Адміністрацію президента, всупереч своїм особливим відносинам з главою держави. Говорять, що Стець навіть ніяк не підключений до підготовки до майбутніх президентських виборів.

Таким чином з міністерським портфелем Стець став в Кабміні чимось на зразок весільного генерала. Начебто і на вечірку запросили, і повагу виявили, але ні на що ти особливо не впливаєш, а громадськість ще й вимагає звітувати про досягнення, і готове заплювати за їх відсутність.

Зрозуміло, Юрій Ярославич в міру своїх і свого міністерства сил намагався вирішувати своє головне завдання з нейтралізації російської пропаганди. Ініціював розширення українського телемовлення і навіть створив "Інформаційні війська". Правда, на тлі величезних вкладень, які робить Росія у свої "інформаційні війська", всі починання Стеця виглядають не надто переконливо. Та й сам він чудово розумів ситуацію. Як би там не було, Стець добровільно вирішив піти з посади, що в українській політиці відбувається не особливо часто. І нам залишається хіба що побажати йому здоров'я.

Але з його відходом історія Міністерства інформполітики ще не закінчується, і владі потрібно приймати рішення - як бути далі з міністерством. З одного боку, якщо буде прийнято рішення міністерство ліквідувати, то стане надто вже очевидно його створення "під одну людину", з іншого - хто б не замінив Стеця в його кріслі, за умови збереження нинішнього формату, міністерство у кращому випадку залишиться настільки ж малоефективним, а то й взагалі скотиться до стану бюрократичного атавізму.

Так що владі потрібно, або визнати, що створення Міністерства інформбезпеки не виправдало себе, і остаточно його ліквідувати, або зважитися реформувати міністерство. І ця реформа повинна включати в себе і розширення штату (що коштує грошей), і розробку механізмів реалізації владних повноважень (що може не сподобатися регуляторам), і пошук нового міністра, здатного "вибити" собі реальні повноваження і правильно їх застосувати.