Навіщо Порошенко лякає Путіна війною

Бо тепер у нас є нова Воєнна доктрина. Хай ще не прийнята - але вже схвалена Радою нацбезпеки і оборони. Про це довірливо розповів громадянам президент. Про це з гордістю сказав перед початком масштабних військових навчань прем'єр.

Натомість повний текст документа поки на широку публіку не винесли. Хоча він начебто пройшов "громадське обговорення". Певно, обговорювали його якісь спеціальні громадяни. Чому твором стратегічної думки не дали насолодитись всім решті - історія мовчить. Документ ніби не секретний і, якщо пройде Раду, то мусить лягти на відповідному сайті. Втім, це подробиці.

В тому, що чинну українську Воєнну доктрину слід було змінювати, немає жодного сумніву. Цей чудесний документ за підписом Медведчука (зі змінами і доповненнями, внесеними у версію за підписом Льовочкіна), сам по собі був схожий на маніфест комуни пацифістичних хіпі, які живуть в тропічному раю.

"Україна не вважає жодну державу (коаліцію держав) своїм воєнним противником, але визнаватиме потенційним воєнним противником державу (коаліцію держав), дії або наміри якої матимуть ознаки загрози застосування воєнної сили проти України" - ось зразок цього трактату. Сунь-цзи плаче і ламає пензлики для туші, усвідомивши глибину власної недосконалості.

Чи от іще, для прикладу: "У разі збройної агресії або збройного конфлікту на державному кордоні Україна вживатиме такі дії: застосування Збройних Сил України та інших військових формувань відповідно до планів їх застосування". Стиль і орфографію збережено.

Подібне "керівництво до дії" навряд чи може дозволити собі держава, яка перебуває у стані війни. Тому рішення про написання нової доктрини заслуговує на гарячу підтримку. Бо тепер ми принаймні знатимемо, що "нова Воєнна доктрина України визначає Російську Федерацію воєнним противником України" (за умов відсутності оголошеної війни) і "виходить із високої імовірності великомасштабного застосування проти України воєнної сили як головної загрози національній безпеці України". Облишимо поки обговорення того, що нітрохи не менші небезпеки чигають на нас і без "великомасштабного застосування". Можливо, в повній версії документа, на відміну від скупих цитат прес-служб, будуть відповіді на всі наші питання.

Сконцентруємось на хорошому - доктрина "підтверджує відмову від політики позаблоковості та відновлення стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію". А також "наголошує на потребі вдосконалення системи мобілізаційної підготовки і мобілізації". За це теж потішимось, якщо, звичайно, маються на увазі не вдосконалення облав на базарах та несподіваних рейдів воєнкомів з міліцейською свитою по віддалених селах, а роз'яснення громадянам всіх переваг проходження військової служби. Ну і створення тих переваг, ясна річ. Втім, не поспішатимемо коментувати документ до моменту публікації бодай проекту.

Єдине, що якось мимоволі спадає на думку, коли читаєш реляції про прийняття Воєнної доктрини, легке відчуття, що все це трохи попахує тривіальним піаром. Який конче необхідний партії влади в процесі імплементації (чи принаймні імітації імплементації) Мінських угод. Такою собі імітацією рішучості, яка записує Росію у військові супротивники, але не оголошує війну. Такий піар, певно, був би доречнішим до гранати, кинутої під ВР, ніж після неї. Такий піар був би непотрібен, якщо б громадяни хоч на крихту більше довіряли владі. Як справедливо зауважували в соціальних мережах, кілька сотень посаджених за грати високопоставлених чиновників, прокурорів та суддів дозволили б українцям довіряти своєму президентові у чому завгодно. Навіть у виконанні Мінських угод. Але це, звичайно, вже чисті фантазії недалеких громадян.