Зміна голови уряду, зрив вакцинації і Байден: Головні українські політичні інтриги 2021 року

Нові тарифи на газ і світло, очікуваний фільм розслідувачів із Белінгкет про зрив спецоперації із затримання і доставки до Києва російських бойовиків-"вагнерівців", прогнозовані проблеми зі щепленням від коронавірусу, протистояння між олігархами, яке може порушити олігархічний консенсус, що склався протягом минулого року, кадрові провали та деградація державних інститутів, невизначеність у мирному процесі по Донбасу. Це неповний перелік того, що робитиме нашу країну нестабільною. І з чого обов’язково скористаються зовнішні сили.

У 2021 році точно не буде трьох речей: розпуску парламенту, імпічменту президента та виборів в ОРДЛО. У той же час досить високою є ймовірність зміни уряду, керівництва антикорупційних органів і посилення вуличних протестів.

Чому нинішній склад ВР не перезавантажуватимуть

Попри те, що монобільшість вже давно не монолітна, розпускати парламент президент не буде. По-перше, як би "слуги" не ставали в різні пози перед Банковою, у "зеленій" фракції не знайдеться і десятка прихильників дочасних виборів. Бо переважна більшість депутатів із пропрезидентської фракції до наступної каденції ВР не потраплять. А вони ж – не самогубці, тому триматимуться купи навіть ціною прогинання перед ОП, якщо це допоможе їхньому виживанню.

Невигідно розпускати парламент і самому Зеленському, адже в наступній каденції у "слуг" буде куди менша за чисельністю фракція. А це означає, що доведеться утворювати коаліцію і розплачуватися посадами. Одним словом, не бути першою скрипкою. Тож Зеленському нічого не залишається, як терпіти вибрики соратників у ВР.

Що ж до опозиційних "ЄС" та "ОПЗЖ", рейтинги яких ростуть, то перевибори цього року, їм, здавалося б, вигідні. Проте це лише на перший погляд. Персональний рейтинг Зеленського і далі витягуватиме "слуг" нагору, тому опозиційні сили, гойдаючи тему перевиборів, все ж перечекають, доки довіра громадян до президента опуститься до критично низького рівня. Тоді можна буде посилювати риторику щодо перезапуску Ради.

Також можна прогнозувати посилення тертя ОП зі спікером Верховної Ради Дмитром Разумковим. Він навряд чи ризикне йти у вільне плавання з власним політичним проектом, але і слухняним виконавцем волі Банкової не буде. Не слід забувати, що тримачі акцій політичних сил вже розпочали кастинг можливих суперників Зеленського на президентських виборах (у тому, що він балотуватиметься вдруге, сумніві лишається все менше), і Разумкова називають серед потенційних фаворитів цього добору.

Чому розмови про імпічмент залишаться розмовами

Після указу Зеленського про відсторонення Олександра Тупицького від посади голови Конституційного суду політики та експерти почали обговорювати можливість імпічменту глави держави за начебто перевищення повноважень. Загальновідомо, що за діючим законом здійснити імпічмент нереально, але розмови про нього, спроби створити ТСК у Раді, принесуть політичні дивіденди ініціаторам процесу. Питання лише в тому, наскільки ці дивіденди будуть значними, враховуючи, що, по-перше, Тупицький - далеко не зразковий діяч, з якого можна зліпити жертву режиму, а, по-друге, тиск на голову КСУ може зрештою дати результат у вигляді лояльності суддів до "зеленої" влади. Утім, не факт, що кінцева мета протистояння з Конституційним судом – узяти його під контроль. Не виключено, що все робиться для того, аби заблокувати роботу КСУ і в такий спосіб убезпечити себе від визнання неконституційними низки законів, прийнятих вже при "зелених", або тих, які ще планують прийняти.

Разом із тим не можна виключати ініціювання імпічменту не через ситуацію з Конституційним судом, а за наслідками розслідування історії зі зривом спецоперації по доставці з Мінська групи "вагнерівців". Ця тема зрозуміліша пересічним громадянам, аніж розбірки з Тупицьким.

У цьому контексті не слід скидати з рахунків ще одного сценарію – відставки глави ОП Андрія Єрмака, аби відвести підозри від глави держави. Наскільки такий сценарій реалістичний, покажуть перші контакти офіційного Києва з новою командою у Білому домі. 

Байден як план "Б"

Осіння активізація розмов про мирне урегулювання конфлікту на Донбасі та вибори на окупованих територіях навесні 2021 року продемонструвала, що чіткого плану дій у Банкової немає. Нинішній склад парламенту не підтримає ні амністію бойовикам, ні закони, які регулюватимуть питання виборів до взяття Україною під контроль кордонів з Росією в ОРДЛО. Простіше кажучи, була імітація процесу з очікуваним тупиком. Однак вона дала можливість виграти час, доки в США визначався новий хазяїн Білого дому. Схоже, Джо Байден і є тим планом "Б", завдяки якому щось має змінитися на донбаському напрямку.

Спробуємо дати прогноз, які саме зміни можуть відбутися. І за яких умов. По-перше, Зеленський має продемонструвати відданість тій політиці стосовно Росії, яка велась при його попереднику. Не тому, що Байден і Порошенко добре знайомі, а тому, що західні еліти мають чітко розуміти для себе, - готова нинішня українська влада протистояти країні-агресору чи і далі діятиме за принципом "щоб тільки не образити Москву". З приходом Байдена у Білий дім для України відкривається вікно можливостей – від посилення тиску на РФ через санкції до прискорення інтеграції нашої держави в НАТО, однак це вікно може швидко закритися, якщо Зеленський і далі проводитиме політику "какая разница". Від нього вимагатиметься не лише посилення на дипломатичному фронті, але й, з високою ймовірністю, відсторонення від процесу перемовин з РФ задіяних у них нині персоналій. 

По-друге, з порядку денного в Україні має бути знята тема "зовнішнього управління". Ця гібридна технологія закинута до нас з Росії, досить ефективна, що підтверджують і недавні соцопитування, згідно з якими кількість прихильників євроатлантичної інтеграції в Україні при Зеленському зменшилася. При цьому росте чисельність "самостійників", які вважають, що нам взагалі непотрібно нікуди інтегруватися.

Зараз як інтрига виглядає, чи запросять Зеленського на інавгурацію Байдена. Насправді інтрига в іншому – з чим наш президент поїде на інавгурацію. Адже наразі невідомо, чи взагалі розслідується справа про "плівки Деркача". Зате добре відомо про розслідування двох десятків справ, в яких фігурує Порошенко. Також у кейсі Зеленського залишається проблема Татарова. Її невирішеність до візиту у Вашингтон шкодитиме щирим контактам із Білим домом.

По-третє, зараз важко прогнозувати, чи спробує Байден відновити Женевський формат у переговорах по Донбасу, а от поновлення інституту спецпредставника Держдепу по Україні та приїзд до Києва нового (або старого нового - Марі Йованович) посла – питання, яке може вирішитися вже навесні.

Це не означає, що у питанні миру на Донбасі за українську владу все вирішуватимуть за океаном. Скоріше йдеться про вироблення спільної позиції Києва і Заходу і по цьому, і по багатьох інших питаннях. Після зміни влади в Україні, з одного боку, та політики невтручання в українсько-російський конфлікт за президентства Трампа з іншого, ми побачили дві неприємні тенденції: перша – пом’якшення позиції Києва щодо Росії у переговорному процесі, коли країна-агресор зненацька почала зватися "тією стороною", а причиною загибелі наших військових на Донбасі стали не путінські бойовики, а Бог, який забирає когось із захисників Вітчизни до себе на небо; друга – відсутність чіткої стратегії, внаслідок чого сталося кілька помилок, які видавалися за перемоги. Добре, що це хоч були не фатальні помилки – капітулювати не встигли.

Тиск з боку Заходу на Росію цього року посилиться. Однак Зеленський та його команда мають переглянути ставлення до країни-агресора. Пора викинути з голови примарну думку, що з Росією можна домовитися, демонструючи якісь поступки.

Чи повернуть деокупацію Криму до світового порядку денного

Наразі непоганою задумкою виглядає "Кримська платформа". Єдина заувага: вона не повинна перетворитися на майданчик для пустопорожніх розмов. Там повинні вироблятися стратегії, які даватимуть результати у найближчому майбутньому. Це можуть бути і невеликі, але резонансні перемоги, як от повернення нарешті з Нідерландів скіфського золота, чого ніяк не можуть добитися наші юристи. І перемоги великі – посилення санкцій щодо іноземних компаній, які продовжують працювати в Криму, запровадження персональних санкцій стосовно громадян РФ, які порушують права жителів українського півострова і так далі. Також не варто забувати, що у вересні цього року будуть вибори до російської Думи, обиратимуть депутатів і в Криму. Тож з’явиться гарна нагода загострити увагу світової спільноти на нелегітимності російського законодавчого органу через присутність у ньому депутатів, обраних в анексованому Криму.

Тобто, в перспективі "Кримська платформа" здатна стати якісним майданчиком для донесення нашої позиції. Але при цьому одразу слід враховувати, що Москва робитиме все для дискредитації цього майданчика як ззовні України, так і з середини. Приміром, нав’язуватиме вигідний їй дискурс про "гуманітарну катастрофу" внаслідок відмови України поставляти воду. Тому, даючи старт "Кримській платформі", слід мати інструментарій для протидії гібридним спробам Росії поставити все з ніг на голову.  

Кого призначать винним за зрив вакцинації

Одна з ключових тем першої половини року – вакцинація від коронавірусу. Depo.ua вже писав про ризики зриву вакцинації як внаслідок принципового небажання українців щеплюватися, так і через скандали з постачанням вакцини. Вона до нас ще не прибула, а главу МОЗ Максима Степанова вже звинуватили у перевищенні повноважень при доборі поставника сироватки для щеплень. Можна передбачити, що це не останній подібний скандал.  

Приміром, нині існують небезпідставні побоювання, що вакцина прийде до України із запізненням. Або виникнуть питання з її якістю. І навіть якщо якість буде на належному рівні, то антипрививочники – а у нас це особливо активна категорія населення – розповідатимуть, що щеплення від коронавірусу нічого не дасть. Антипрививочників можуть фінансово зацікавлювати ті гравці ринку, від чиїх послуг відмовилися. Або окремі політичні сили, які виступають промоутерами російської вакцини "Спутник V". А уявимо, не дай Бог, хтось помре після щеплення! Бажаючих запалити вулицю буде достатньо. Чи готова влада до таких викликів? Схоже, не готова. 

Тут йдеться не лише про необхідність роз’яснювальної кампанії, але й про політичну волю. Владі вже зараз необхідно показати суспільству особу, яка персонально відповідатиме за щеплення та його наслідки. Без офіційного цапа відбувайла вся відповідальність ляже особисто на Зеленського. Та чи готова Банкова пожертвувати одним або кількома міністрами, адже це порушить олігархічний консенсус, який склався навколо нинішнього Кабміну.

Чи втримається в кріслі глава уряду Денис Шмигаль

Доля уряду – одна з ключових інтриг 2021 року. У лютому українці отримають платіжки з новими цінами за газ і світло. В окремих місцях платіжки з підвищеними тарифами вже прийшли. Що вилилося в спонтанні акції протесту. Приміром, на Лубенщині мешканці Засулля перекривали трасу Київ-Харків. Тут зробимо маленьку ремарку: згідно з даними Центрвиборчкому, у цьому селі Володимир Зеленський на президентських виборах набрав більше 80% підтримки. Дивно, чому тепер виборці протестують?  

У передчутті того, що владі доведеться знімати напругу у суспільстві ротаціями в уряді або взагалі повною зміною його складу, в чергу за прем’єрським кріслом вишикувалися потенційні претенденти. Говорять про екс-прем’єра Володимира Гройсмана, Юрія Вітренка, якого під Новий рік призначили в.о. міністра енергетики з повноваженнями міністра, голову "Укравтодору" Олександра Кубракова, який займається проектом "Велике будівництво", про лідера партії "За майбутнє" Ігоря Палицю. Утім до кожного з претендентів є купа питань. Приміром, чи дійсно їх розглядають на заміну Шмигалю, чи йдеться про самопіар цих фігур або їхнє просування окремими групами впливу.

Попри недоліки у роботі нинішнього очільника уряду, у нього є важливий для Банкової нюанс – відсутність президентських амбіцій та неконфліктність. Шмигаль терпляче погоджується з призначеннями до складу Кабміну людей з різних груп впливу, чого собі не дозволяли його попередники. Тому перед тим, як приймати рішення перезавантажити урядову команду, на Банковій мають добре подумати, чи не виростять вони власними руками опонента Зеленському на президентських виборах.

Крім того, як вже було сказано, навколо уряду Шмигаля склався олігархічний консенсус, завдяки чому Кабмін не трясе із середини. В разі перекроювання Кабінету міністрів цей консенсус порушиться, виникнуть протистояння за посади між олігархами, що відразу збільшить кількість скандалів. А вони спричинять прискорення падіння рейтингу влади.

Чи вирішиться "казус Ситника"   

Нагадаємо, із 16 грудня директор НАБУ Артем Ситник є нелегітимним. Відповіді, що з ним робити, у Банкової нема. Тому там просто вирішили цю тему не займати. Однак обміняти недоторканість Ситника на його лояльність до "зелених" не вийде. Останній за часом доказ цьому – справа забудовника Максима Микитася, фігурантом якої є заступник глави ОП Олег Татаров. Рятуючи останнього, влада наражається на звинувачення в згортанні антикорупційної реформи.  

Та це ще не все. Найгірше у невизначеності статусу Ситника у тому, що адвокати будь-якого підозрюваного в корупції апелюватимуть до незаконності перебування директора НАБУ на посаді. І виграватимуть справи своїх клієнтів. Фактично у боротьбі з корупцією маємо патову ситуацію і вихід із неї буде однією з інтриг цього року. Приміром, чи зуміють на Банковій включити у порядок денний переговорів з американцями питання зміни очільника НАБУ. І кого можуть "злити" в обмін на згоду замінити Ситника - Олега Татарова, суддю ОАСК Павла Вовка чи, може, якусь фігуру, про яку ми поки не знаємо.