Подарунок на День Незалежності: Мінськ-3 на українських умовах?

Новина про європейський вояж українського президента на День Незалежності видалася, м'яко кажучи, дивною. У році є 364 дні, коли в глави держави є помітно менше публічних обов'язків, ніж 24 серпня.

Але чомусь саме цей день обрано для закордонного візиту. Про можливу реакцію на подію в російській пресі й гадати не треба. "В день независимости Украина продемонстрировала зависимость" - та інші милі каламбури від "жартунів" з ТАСС. Втім, їх можна не читати - і тим зекономити чимало часу.

Тим паче, що поїздка, яку підтвердили джерела як з українського боку, так і глава зовнішньополітичного відомства Франції, відбудеться, схоже, саме з ініціативи Банкової.

Що остаточно перекреслює чутки про те, що "Пороха викликають в Берлін, бо хочуть черговий раз "нагнути" на поступки сепаратистам саме на День Незалежності". А якщо врахувати той факт, що помітних дипломатичних контактів Франції та Німеччини з Росією останнім часом не помічалося, то гіпотези про "попередню змову" виглядають і зовсім малоймовірними.

Натомість візит, якщо вірити очільнику французького МЗС Лорану Фабіусу, прямо пов'язаний із загостренням конфлікту на Донбасі - і, відповідно, з потребою припинити нарешті військові дії. А також з планами щодо того, як саме проводити вибори на окупованих територіях.

"Військові дії мають припинитися, а зброю має бути відведено. Також ми повинні досягнути правильних умов щодо виборів на Донбасі", - сказав він, висловивши сподівання, що зустріч дозволить просунутися вперед щодо обох питань. "Ми сподіваємося на вирішення (ситуації) найпізніше до грудня", - додав Фабіус.

Також варто нагадати, що Порошенко домовився під час телефонної розмови з президентом Єврокомісії Жаном-Клодом Юнкером про візити до установ ЄС у Брюсселі наприкінці цього місяця.

Судячи з такої масштабної підготовки, найбільш вірогідною видається гіпотеза про те, що українська влада готується вийти з якоюсь достатньо вагомою пропозицією. Для чого спочатку радиться і домовляється з союзниками. В такому ключі візит до Берліну саме на День Незалежності - це невеличка дипломатична спекуляція, покликана забезпечити більш схвальну увагу з боку тих, хто волею випадку взяв на себе роль арбітрів в цьому конфлікті.

І пропозиція, масштаб якої вимагає попереднього обговорення з Меркель, Олландом і керівництвом ЄС, може бути лиш одна.

Мінськ-3. Який не те щоби радикально змінить умови Мінську-2, але принаймні прив'яже їх до якихось часових та логічних рамок. Сьогодні - реальне припинення вогню, завтра - проект закону про особливий статус. Потім - захід українських та міжнародних спостерігачів, а тоді - розмова про поправки до проекту закону. А потім, страшно сказати, відновлення контролю за кордоном і ті-таки місцеві вибори. Якось так.

Бо особливий статус для Донбасу, який супроводжується посиленням канонади і збільшенням потоку "відпускників" - це фікція й знущання зі здорового глузду. З таким самим успіхом Україна може приймати закон про особливий статус Криму, Якутської області чи тюрми Гуантанамо. Точно таким самим знущанням над здоровим глуздом є і ситуація, коли одна сторона договору (Україна зі змінами до законодавства) зв'язана часовими рамками, а інша (сепаратисти з припиненням вогню і Росія зі "здачею кордону") - ні. Концепція "вранці гроші - а стільці за них колись потім, і в довільній кількості", закладена в Мінських домовленостях, звичайно, комфортна для російського президента. Але вона аж настільки комфортна, що домовленості стають непридатними для виконання. Навіть якби Порошенко хотів і збирався здати всі без винятку національні інтереси України в цьому конфлікті - і то він не знав би до ладу, коли, де і кому це зробити.

Тому Мінськ-3 є неминучим. І торг за чіткі й конкретні умови миру буде набагато довшим, важчим і виснажливішим для всіх сторін, ніж марафон перед Мінськом-2. Якими будуть його наслідки - "всепропало" чи "перемога-перемога" - покаже час. Тим паче що результат, скоріше за все, буде десь посередині. А загалом, перед українською і європейською дипломатією стоїть вкрай велике, важке, брудне й невдячне завдання. Яке, ймовірно, неможливо виконати. І за яке, як не крути, треба братись. Бо єдиною альтернативою є війна.

Читайте також: Неформат. Путін сам на сам із Ліхтенштейном