Чому Києву не цікава блокада Придністров'я

Нещодавня акція на придністровській ділянці молдово-українського кордону викликала байдуже-отруйні коментарі в провладних ЗМІ невизнаного Придністров'я, пройшла майже непоміченою в Молдові і потрапила в новинні колонки України практично без будь-якого осмислення і коментарів, просто як факт. Хоча акцію спочатку готував Союз Придністровців України (СПУ), до неї на якомусь етапі приєднався "Азов", який потіснив СПУ в новинах. Прізвище голови СПУ, Олега Хвощевського, частина ньюсмейкерів перебрехала у Вощевського.

Участь "Азова", найімовірніше, забезпечила, крім додаткової масовки, ще й доброзичливе ставлення з боку прикордонників і СБУ, які, взагалі кажучи, не заохочують такої активності в прикордонній зоні. Втім, судячи з відео, акція проходила досить далеко від КПП. Теоретично, фури могли навіть звернути в об'їзд, що одна з них, за розповідями учасників, і зробила. Дев'ять інших воліли дочекатися кінця акції, що тривала близько двох годин, і рухатися далі по хорошій дорозі.

"Дзеркальну" акцію з боку Молдови, заявлену низкою інформаційних агентств України, провести не вдалося. Сьогодні Молдові не до Придністров'я, вона зациклена на власних проблемах. Психологічно молдовське суспільство давно розглядає невизнану ПМР як "закордон". Подібна ситуація майже повної відсутності інтересу до ПМР склалася і в Україні, і тому блокада підвезення в Крим виявилася рідкісною можливістю скористатися розкрученою темою для залучення уваги до проблеми Придністров'я. Чим СПУ і не забарився скористатися.

Союз Придністровців України - єдине на сьогодні об'єднання придністровців, що дійсно опозиційні тираспольському режиму і одночасно не є прихильниками збереження "російського форпосту на Дністрі". Організація складається з жителів Придністров'я, які з різних причин були змушені виїхати звідти, побоюючись арешту. Власне кажучи, "різні причини" зводяться до двох: 1. Був незадоволений режимом, і не боявся висловлювати це відкрито; 2. Мав успішний бізнес, який особи, наближені до влади, захотіли віджати.

До речі, до Молдови в різний час виїхало значно більше придністровців. Але там з різних причин жодної організації, яка б вела активну боротьбу з режимом у Тирасполі, не склалося. Союз Ветеранів придністровського конфлікту (ветеранів - з молдовської сторони) такою організацією так і не став, та й не дуже прагнув цього, зайнятий переважно вибиванням житла і пільг для осіб, які воювали. До того ж і власне придністровці були в ньому в явній меншості.
Непросто народжувався і нинішній СПУ.

Спочатку Союз Придністровців України був створений групою колишніх співробітників МДБ ПМР (нині КДБ ПМР), що стали жертвами внутрішніх інтриг і були змушені тікати з Придністров'я, на чолі з відставним полковником МДБ Дмитром Соїним. Створений, зрозуміло, на російські гроші і для вирішення завдань, поставлених Росією. СПУ передбачався на роль інкубатора та кадрового резерву, а також постачальницького і фінансового тилу для різного роду регіональних сепаратистських організацій, на кшталт горезвісної "Народної Ради Бессарабії" та інших містечкових "рад" за допомогою яких начальники Соїна з ФСБ РФ розраховували "відкримити" і "віддонбасити" Одеську і Миколаївську області. Але план дав збій. Придністровська еміграція не захотіла стати провідниками ідей і практики "русского міра" в Україні. Вона була дуже добре знайома з принадами цього світу з досвіду життя в ПМР. У підсумку Соїна заарештували, а потім вислали до Росії. До керівництва СПУ прийшли зовсім інші люди, на чолі з бізнесменом Олегом Хвощевським. Такі як, наприклад, Артем Іноземцев, якого розшукують у ПМР за "тероризм". Обидва вони числяться в перших рядках розшукового списку КДБ ПМР.

Під час перебування автора цього матеріалу підслідним у справі про "створення екстремістської організації" в ПМР як мінімум 80% питань на допитах у КДБ ПМР було присвячено моїм зв'язкам з Хвощевським і Іноземцевим. Іншими словами, у Придністров'ї СПУ реально бояться. І це логічно - СПУ, повторю, перший випадок створення громадянами ПМР не проросійської - а проєвропейською і проукраїнської опозиції.

Те, що в цьому описі немає слова "промолдовська" - провина виключно Молдови. В Україні Хвощевський і Іноземцев знайшли хоч якусь підтримку - втім, і тема протистояння російському впливу і російській агресії в Україні сьогодні досить гаряча. А в Молдові війна 1992 року вже давня історія, Придністров'я - давно відрізаний кусень, і всі спроби порушити придністровську тему натикаються на бар'єр байдужості і нерозуміння.

Населення ПМР фактично перебуває в закритому інформаційному просторі. Небажані для тираспольської влади інтернет-ресурси жорстко блоковані, незалежні ЗМІ відсутні в принципі, доступ журналістів у регіон і будь-який витік інформації з регіону присікаються. Жодних дієвих спроб для роботи з населенням ПМР ні Молдова, ні Україна не роблять. І, тим не менш, навіть у таких умовах кандидати на виборах до Верховної Ради ПМР, намічених на кінець листопада, які виступили б з проукраїнськими, промолдовськими і проєвропейськими гаслами, мали б всі шанси здобути в ній, щонайменше, чисельно впливову меншість. Інше питання, що "вибори" в ПМР теж є чистісінькою імітацією під повним контролем КДБ. Без сторонньої підтримки участь у них таких кандидатів і тим більше - хоч скільки-небудь об'єктивний підрахунок голосів просто нездійсненні. Але така підтримка технічно цілком можлива.

Вибір тут величезний: тут і жорстке закриття для всієї тираспольської верхівки виїзду за межі ПМР з боку України і Молдови одночасно, і така сама безкомпромісна заборона на приїзд до Тирасполя будь-яких російських гостей; введення реальних, а не імітованих обмежень на ввезення і вивезення товарів, упорядкування питання про власність підприємств і відмова у видачі сертифікатів на вивезення продукції тим підприємствам, чий статус неясний, відключення інтернету і зв'язку у відповідь на відмову зняти цензурні обмеження - і так далі, список можна продовжувати і продовжувати. Немає жодного сенсу реалізовувати його в повному обсязі - двох-трьох таких кроків, але проведених із жорстокою послідовністю, цілком вистачило б на те, щоб вибори в ПМР пройшли чесно і легенда про стовідсотково проросійські настрої придністровців розвіялася, як смердючий дим. Не вистачає тільки одного - політичної волі Кишинева та Києва і готовності погодити програму спільних дій з чітким графіком реалізації заходів. І активісти СПУ, виходячи на відверто демонстраційну, без якого-небудь реального ефекту акцію, висловлювали своїм виходом жаль стосовно того, що такої політичної волі ні в Україні, ні в Молдові сьогодні немає.