План по посадках або чому ставка на репресії не спрацює

Чую багато про те, що це замовлення Коломойського, бо колись проти нього воювала Войціцька, дехто навіть договорився до того, що Садовий за щось не розплатився.

Чув і зовсім конспірологічні історії про те, що таким чином Садового повернуть в велику політику та інші нісенітниці.

Але головне питання, яке мені сьогодні задають: "За що ж його, він же так гарно робив "оральний масаж"?

Насправді, як на мене, відповідь дуже проста. У команди Зе є план: мінімум два гучних повідомлення про злочини на тиждень. Потрібно зробити видимість жорсткої боротьби з корупцією. Ну, а додайте сюди внутрішньовидову конкуренцію між різними силовими відомствами і зрозумієте чого так багато навколокримінальної тріскотні. І Садовий потрапив сюди не за щось, а тому, що в якогось відомства проти нього є с сяка-така справа, він не має "даху" і його можна трохи пощипати. Точно така ж логіка існує і в більшості інших справ.

Простіше кажучи, алгоритм тут наступний:

1. Вибирається жертва, по якій є хоч якийсь кейс у силовиків;
2. Жертву розглядають на предмет політичної доцільності (ну не будуть зараз торбити Кернеса, наприклад) і можливості економічної наживи (чому б не спробувати взяти якийсь бізнес);
3. Жертву затверджують на високому рівні і справа передається в ЗМІ.

Ми ввійшли в фазу, коли починається парад звинувачень, переважно слабких і юридично безперспективних.

Влада вважає, що все це дозволить утримувати рейтинг на високому рівні. Але насправді, ставка на посадки не спрацює.

Посадки приносять результат лише в кількох випадках:

1. Коли вони призводять до порядку і люди розуміють, що на певних рівнях (побутовому, середньому, вищому, на всіх) наступає порядок;
2. Коли люди розуміють, що, попри інші негаразди, несправедливість в якихось найбільш кричущих моментах змінюється справедливістю і зло несе чітке покарання;
3. Коли починається тотальний терор і в людей з‘являється страх.

Головний наслідок посадок, який дає реальні бонуси владі, полягає в тому, що люди або відчувають справедливість або страх. Але всі ми опинилися в ситуації, коли немає ні страху, ні справедливості.

Запропонована модель посадок не вирішує жодного із цих моментів, а навпаки, посилює відчуття вибірковості і відсутності правил гри.

І найголовніше: Президент в цій історії виглядає, як несамостійна фігура.

Чого, насправді, зараз бояться люди?

Зараз виникає новий страх, якого не було останні три роки: страх втрати країну, а як складова цього страху - страх втрати робочого місця (мене змушують виїхати за кордон), страх незрозумілого майбутнього (я змушений жити в моральному дискомфорті), страх втратити нинішній статус-кво (я змушений вийти з теплої ванни).

Цей страх нагнітається через кілька міфів, які вже починають вкорінюватися:

- міф про некомпетентність Зеленського і , як результат, некомпетентність команди (за винятком кількох людей);
- Міф про залежність Зеленського від кількох осіб;

Суспільство підводять до тези, що злодійство краще за некомпетентність.

В цій ситуації грати в гру "цар хороший - бояри погані" буде неймовірно складно в середньостроковій перспективі.

А тому, посадки, хоч і призведуть до великого інформаційного хаосу і сплеску цікавості, навряд чи додадуть рейтинг Зеленському. Але в його команді ніхто про це йому не скаже. Бо ніхто не хоче сваритися з Андрієм Богданом, який є режисером всього цього "розгулу демократії".