Пісні аполітичного акина: Чому Вакарчуку краще почекати 2024 року

Вакарчук запізнився зі стартом свого політичного проекту, оскільки українці вже випустили пар і поки не потребують нових кумірів

Пісні аполітичного акина: Чому Вакарчуку…
Фото: Олександр Хоменко / depo.ua

Автор: Олесь Мартинюк

На перший погляд політична історія України має певну циклічність – піднесення Майдану, розчарування і пошук нового месії. Так було вже двічі. В перший раз українці знайшли собі Ющенка, у друге – як заповідав класик – у вигляді фарсу – Зеленського. Стало вже загальними місцями говорити, що, по-перше, Святослав Вакарчук міг би бути на місці Зеленського, а, по-друге, що фронтмен «Океану Ельзи» дуже нагадує Ющенко і міг стати його покращенною версією. Утім, обидва твердження вірні лише частково. І також лише частково відповідає дійсності уявлення про циклічність історії. Почнемо з цього. 

Після президентства Ющенка і розчарування у ньому (цілком даремного) ідея приходу месії нікуди не зникла з голів українців. Вони його чекають. Дуже чекають. Але проблема в тому, що Ющенко став певним щепленням в іншому. Як тільки хтось серйозно планує взяти на себе роль месії, він одразу потрапляє у пастку превентивного розчарування, він автоматично уявляється псевдомесією, який хоче усіх, даруйте, нажухати. Після Ющенка українці роблять абсолютно прагматичний вибір. В 2010 році переміг Янукович, тому що кільскість «противсіхів» - прагматиків виявилася занадто великою. Ну справді, якщо відкинути емоції – хіба виглядало так, що Тимошенко зробить щось нове. В 2014 році українці обрали Порошенка, який, нагадаємо, був демонізований як «любий друг» при Ющенко, працював в уряді Азарова і геть не подобався українцям, також з тверезим розумом. Порошенко виглядав людиною, яка може «розрулити» хаос війни. Він це зробив. І українці сказали йому, до побачення. На жаль, Порошенко не зрозумів, що українцям не потрібен живий месія, їм достатньо віри, що він колись прийде. Більше того, живий месія заперечує можливість вірити і сподіватися. А Порошенко з якогось дива почав позиціонувати себе саме як «батька народу», що ще більше дратувало українців. Тепер в 2019 році українці обрали Зеленського і помиляються ті, хто кажуть, що вони обрали месію. Ні. Вони просто випустили пар. І не пустили «баригу». Все. І Зеленський дуже помилиться, якщо буде думати, що українці його вважають месією.

А тепер повернемося до Вакарчука. З урахуванням всього вище сказаного на месіанську роль Вакарчуку розраховувати не варто. Як тільки він ступає на землю, тобто входить в політику, то автоматично позбавляється статусу месії. Тепер друге питання. Чи міг би він бути на місці Зеленського? Можливо. Але його перемога, якщо б взагалі сталася, то була б не такою переконливою. І ось чому. Зеленський все робив не так як усі політики. А Вакарчук зараз робить усе рівно так як це роблять всі. Пафосне висування під відкритим небом, презентація команди – людей маловідомих, утім, не заплямованих, ну і обіцянки здолати все погане і досягти всього доброго. Зроблено це все з «українським акцентом». Що між іншим вже б погіршило його результат на президентських виборах, оскільки, «вата», яка голосувала за Зеленського ніколи б не проголосувала за «американо-бандерівця» Вакарчука. Технологія Вакарчука дуже нагадує висунення Ющенка на Співочому полі. Але. За Ющенком був досвід управлінський і політичний, а також потужна фракція і союзники. Нічого цього немає у Вакарчука.

Але проблема Вакарчука навіть не в цьому. Проблема в тому, що українці вже випустили пар. Поки вони запаслися попкорном, щоб спостерігати за епічними битвами Зеленського і тих на зло кому вони його обирали. Можна з впевненістю говорити, що явка на парламентські вибори ледве дотягне до 50%. Особливо якщо вони відбудуться літом. Тож Вакарчуку з його стартовими 0,7% підтримки, в кращому випадку світить здолати прохідний бар’єр у 5%. Дивувати новими прийомами, як Зеленський, Вакарчук, схоже, не збирається. На союзників розраховувати йому не доводиться. Вибори парламентські і той же Гриценко чи Смішко сподіваються і самостійно зайти в Раду. Хіба що «на хвіст» Вакарчуку впаде Садовий. Але такого щастя співаку мабуть й не треба. Хіба що Садовий повинен стати для нього живим прикладом як не треба чинити, якщо ти несподівано зірвав джекпот і провів фракцію у Раду. А саме тоді треба забути про крісло мера чи про концерти і займатися політикою в Києві. Чи готовий до цього Вакарчук? Питання риторичне. Якщо ж Вакарчук хоче «все і негайно», то краще йому побути поза політикою ще п’ять років, може трохи менше, якщо Зеленський наробить дурниць – одним словом дочекатися того моменту, коли українцям знову припече випустити пар.  

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme