Одним пострілом: Чому на поліцію знову дивляться як на "мусорів"

У цивілізованому світі – навіть в українській його частині – існує таке дуже важливе поняття, як репутаційні втрати. Тепер про нього дізнаються у МВС і Національній поліції

Ви пам'ятаєте, яким було захоплення українського суспільства у липні 2015 року, коли на місці набридлої усім совкової (по формі і по суті) міліції постала патрульна поліція? Пам'ятаєте, як зустрічали нових поліцейських, як робили з ними селфі, як писали в соцмережах пости, повні вдячності за зміни, за надію і перспективи?

Пам'ятаєте, як суспільство – не все, але велика його частина – на початку 2016 року захищала поліцейського Сергія Олійника, який під час погоні за порушником випадково підстрелив пасажира? Пам'ятаєте, як люди, та й ви самі пояснювали, що інакше не можна, що поліція повинна мати право на використання зброї?

Це все було не так давно, 3-4 роки тому. Уже в новій, постколоніальній Україні. Бо українці повірили у зміни. Повірили у те, що на руїнах (як виявилося, на фундаменті – але виявилося це дещо пізніше) антинародної міліції може піднятися нова, цивілізована, європейська поліція. Цей кредит довіри, він був більший за будь-які політичні рейтинги – хоч Порошенка-2014, хоч Зеленського-2019 – бо люди, суспільство домовилося забути про міліцейське свавілля, домовилося перекреслити усе, що було ДО, і показало свою готовність підтримати усе, що буде ПІСЛЯ. В історії України це, певно, уперше, коли правоохоронні органи мали таке позитивне ставлення народу.

А далі почалися аварії на "Пріусах". А далі замість селфі з'явилися пости у соцмережах про недбалість патрульних. А далі з'явилися справи про хабарництво серед нових копів.

А потім сталося Криве Озеро.

І люди уперше від реформування міліції в НПУ заговорили про правоохоронців у скорше негативних, ніж позитивних тонах. Так, потім ще був вересень 2016-го, через місяць після убивства Олександра Цукермана, у Дніпрі застрелили двох патрульних. Артем Кутушев і Ольга Макаренко, так їх звали. І їм ще співчували по усій Україні.

А потім сталися Княжичі.

І тим загиблим уже не поспішали висловлювати свою шану і скорботу.

Отак крок за кроком, епізод за епізодом, інцидент за інцидентом – НПУ і МВС розтринькували увесь той, ні, навіть не колосальний – унікальний кредит довіри, який надало їм суспільство тоді, 2015 року. Боже, всього чотири неповних роки тому…

І от тепер – Переяслав-Хмельницький. Коли загинула не просто людина, а дитина. П'ятирічний хлопчик. Не під час погоні, не під час затримання. Просто це дитя ішло по вулиці, де п'яні "мусора" (пам'ятаєте, як після появи патрульної поліції ми на деякий час викинули із активного вжитку це образливе слово, причому щодо усіх поліцейських?), забавляючись, стріляли із рушниці по банках чи пляшках…

Так, звісно, це були не патрульні поліцейські. Але тепер, після Переяслава – уже ніхто наступного разу, коли якогось поліцейського (може, навіть і не патрульного, а якогось іншого під час виконання службового завдання) підстрелять, не буде лити за ними сльози. Бо сльози – вони залишилися отам, на переяславській вулиці. Бо довіра – вона не може бути вічною. І її теж дуже легко убити. Можливо, не так, як маленького хлопчика Кирила, не одним пострілом у голову – але якщо робити це постійно і системно… Як показує наша історія, цілком вистачає чотирьох років.

А міністр внутрішніх справ не збирається у відставку. І голову Нацполіції не хоче звільняти. Він, бачте, добре працює і робить все, що від нього залежить. А поведінка переяславських копів, значить, не залежить. Мабуть, і ні від кого не залежить. От якось так склалося. Історично…

І народний депутат Антон Геращенко, який так полум'яно закликав звільнити самого Муженка після вибухів під Калинівкою – бо це ж "не "фунт" и не "стрелочник", а Глава Генерального Штаба […] и его заместитель", – мовчить. Певно, це убивство – ніяка не катастрофа. То чого ж тут має відповідати найвище керівництво.

Репутаційні втрати. Кредит довіри. Суспільна повага. Словосполучення, які, очевидно, для цих людей не значать анічогісінько. Красиві пустопорожні слова, заради яких що – у відставку подавати? Ну насмішили…

Звісно, ні Авакова, ні Князева, не Геращенка ніхто під час виконання службового завдання не підстрелить. А от рядові поліцейські – вони мають зрозуміти, що після усіх цих випадків, після аварій, катастроф, трагедій і смертей – до них уже не будуть ставитися так, як ставилися тоді, 2015 року. І удруге цей кредит довіри суспільство їм уже не видасть за одні красиві очі на селфі. Якщо видасть узагалі. Бо цей кредит оплачений кров'ю. Нашою кров'ю.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна