Імпортний коронавірус: Що зроблять з Україною 200 тис. заробітчан

Про вплив коронавірусу на долю українських заробітчан за останні тижні не писав тільки лінивий. Поважна публіка встигла обдумати, скільки "некарантинізованих" заробітчан прорвалося до України впродовж другої половини березня. І як жахливо виглядали черги в останній день перед закриттям кордону. І про те, як запалахкотить епідемія на Галичині перед Великоднем.

Всі ці роздуми, загалом, не такі вже й далекі від істини. Заробітчани привезли коронавірус – після чого влаштували святкування з приводу повернення, розійшлися по магазинах, пішли до церкви чи на тимчасову роботу. На кшталт водіїв таксі. Хоча інтенсивність спалаху, викликаного заробітчанами, наразі не сильно поступається "київському вогнищу", яке запалили "кращі люди столиці", повернувшись з Куршевелю. Втім, все це подробиці. Вірус раніше чи пізніше, в той чи інший спосіб все рівно потрапив би в Україну.

Більш вагома проблема полягає в тому, що всі події, які трапилися дотепер – це верхівка айсберга. Оскільки в Україну повернулися, за різними даними, від 120 до 200 тисяч заробітчан із Польщі. Якщо зважити на той факт, що навіть за стриманими даними українського Нацбанку українців у Польщі минулого року працювало близько 1 мільйона (і це, скоріше за все, без врахування короткотермінових сезонних вояжів українських селян "на полуницю", які не залишають жодних фінансових слідів) – то виходить, що з Польщі до України повернулося не більше чверті наших співгромадян. Можливо – помітно менше, відсотків з 15.

Переважна більшість вирішила "пересидіти" епідемію на місці, надіючись зберегти роботу, а в разі чого – й отримати яку не яку медичну допомогу.

Але у помітної частини наших співвітчизників сталося не зовсім так, як гадалося.

Бо, за даними Wirtualne Media, які посилаються на результати опитування польської соціологічної агенції IRCenter серед українських заробітчан, 30% опитаних втратили роботу або повинні були суттєво її обмежити. 27% мали інші проблеми з працевлаштуванням. 3% опитаних вже втратили своє помешкання.

При тому Польща продовжує нарощувати жорсткість карантинних заходів – буквально сьогодні уряд затвердив нові правила, за якими в публічних місцях між людьми має зберігатися дистанція у два метри, що на практиці означає можливість переміщатися виключно поодинці. Також вводиться заборона на самостійне перебування за межами дому дітей і молоді віком до 18 років – їх тепер має супроводжувати хтось із дорослих.

За таких умов не виникає сумніву, що до закладів громадського харчування, готельного бізнесу – власне, всієї сфери послуг, які вже відправили персонал у неоплачувані відпустки, невдовзі можуть приєднатися будівельні компанії та помітна частина промислових підприємств. Що неминуче збільшить кількість українців, які залишаться без засобів до життя, і без сенсу подальшого перебування у Польщі.

Ці люди повернуться на батьківщину. За підтримки польської влади – чи всупереч її волі, через відкриті чи закриті кордони. І батьківщині доведеться їх прийняти. Забезпечивши адекватний карантин, доставку до місця мешкання. І робити це в якийсь адекватніший спосіб, ніж то відбувалося з українськими туристами, які повернулися з Дохи і відчули на собі всю суворість вітчизняної бюрократичної машини – з багатогодинними паузами, безглуздими заборонами на спілкування з пресою, примусовим розміщенням в недешевих або не надто комфортних "карантинних приміщеннях".

На відміну від "цивілізованих" туристів, які опинились, як миші в центрі кімнати, на злітно-посадкових смугах, контрольованих правоохоронцями, заробітчани з Польщі будуть повертатися інакше. В екстремальних випадках – порушуючи прикордонний режим. В будь-якому разі намагаючись розсіятися і дістатися до домівок – як відома мешканка Франківської області, яка після трьох пересилок з однієї київської лікарні в іншу банально втекла з карантину, і зупинити її зуміли аж десь під Коломиєю.

Тому українській владі, напевно, варто наперед підготуватися до нової хвилі повернення заробітчан. І зробити якісь реальні кроки, щоби все, що відбудеться потому, не нагадувало новий епізод із історії партизанського руху на Галичині. Врешті, і не тільки там.