Пенсії розбрату: Чим загрожує Україні рішення Зеленського платити "українським ізраїльтянам”

Рішення Володимира Зеленського про лобіювання законопроекту, що забезпечить виплату пенсій колишнім громадянам України, котрі мешкають в Ізраїлі, є по-своєму логічним і справедливим. Але дещо неповним – і зовсім невчасним

Пенсії розбрату: Чим загрожує Україні рі…

Візит прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху до Києва, окрім конфузу із короваєм та обіцянки гостя ратифікувати Угоду про вільну торгівлю новим складом Кнесету після виборів 17 вересня, залишить по собі ще один вагомий результат.

А саме – обіцянку Володимира Зеленського всіляко лобіювати у Верховній Раді ратифікацію договору про виплату пенсій ізраїльтянам-вихідцям з України. Якщо зважити на тотальне "позеленіння" Ради, списати гіпотетичне невиконання цієї обіцянки на „опозицію" чинному українському президентові не вдасться.

З одного боку, ця обіцянка ніби є і логічною у плані відновлення історичної справедливості. Мила звичка української держави, ще із кучминських часів, скромно "забувати" про пенсійне забезпечення своїх колишніх громадян, виглядала як своєрідне шулерство. При тому йшлося навіть не тільки про громадян колишніх. Бо особи, що зберегли українське громадянство, але отримують соціальні виплати в інших державах – наприклад, в Німеччині, претендувати на українську пенсію вже не можуть. На відміну, наприклад, від громадян російських.

З цієї точки зору рішення Зеленського лобіювати повернення пенсій ізраїльтянам українського походження можна тільки привітати. Точніше, можна було б привітати – якби не декілька супутніх обставин.

Перша з них – чисто економічна. Український пенсійний фонд вже багато-багато років не страждає від надміру коштів. Зокрема, цього року бюджет Пенсійного фонду отримав 167 мільярдів державних дотацій – і все одно залишився із дефіцитом в 30 мільярдів гривень. Навіть якщо оцінити кількість тих, хто може претендувати на українську пенсію, в 100 тисяч осіб (із близько двохсот тисяч переселенців з України до Ізраїлю у період з 1991 по 2015 рік) – сума вийде чимала. Яким чином перекривати подібну дірку в бюджеті ПФ – не скаже, наразі, ніхто.

Натомість другий вимір рішення Зеленського – міжнародно-політичний. Його можна коротко схарактеризувати наступним чином: "здрастуйте, граблі, це знову ми". Тільки-но у Вашингтоні стали забувати про роль України в президентських виборах у США і про скромні, але дуже невчасні зусилля Києва, спрямовані на підтримку Демократичної партії США, як керівництво нашої країни знову фактично втрутилося у виборчий процес в Ізраїлі.

Бо цілком зрозуміло, що незалежно навіть від практичного результату розмов про "українську пенсію", вся історія є явною і доволі грубою грою на користь Бібі.

Суперник якого, Авігадор Ліберман цю гру, безумовно, запам’ятає. І якщо врахувати той факт, що результати наступних ізраїльських виборів дотепер залишаються таємницею, покритою мороком, шанси впасти в немилість у наступного лідера Ізраїлю через допомогу його попереднику є цілком реальними.

А ще одним аспектом сьогоднішнього рішення є, власне кажучи, момент справедливості. Бо коли Україна згодна сплачувати пенсії тим своїм колишнім громадянам, що поїхали до Ізраїлю – то чим, власне кажучи, гірші всі решта емігрантів? Тільки тим, що очільники їхніх країн не виконали свої ритуальні дипломатичні жести біля Зеленського? При тому що виплата пенсій всім емігрантам остаточно поховає Пенсійний фонд.

У такий спосіб, загалом, логічний і правильний крок чинного президента України видається як неповним, так і невчасним. Оскільки не тільки ділить колишніх громадян України "на два сорти", але й виглядає, як чергова спроба Києва взяти участь в політичному протистоянні далеко за своїми кордонами.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook