П'ять проблем Порошенка

Щоб краще зрозуміти мотиви нашого п'ятого президента, варто згадати його перші дні на своєму посту, пише "ДС". 7 червня 2014 р. - інавгурація, Петро Порошенко прийняв на себе повноваження Верховного Головнокомандувача ЗСУ, народ в очікуванні перших кроків нового глави держави. 8 червня - по телевізору ніяких новин про кроки президента, народ в очікуванні. 9 червня - те ж саме. 10 червня - призначене керівництво Адміністрації президента, народ, як і раніше чекає, коли ж Порошенко почне якщо не діяти, то хоча б розповість про свої плани...

Тоді це мовчання Петра Олексійовича можна було пояснити його бажанням "все добре обдумати", "сім разів відміряти, перш ніж відрізати", "узгодити свої дії з західними партнерами" і т. п. Однак надалі подібні ситуації стали траплятися регулярно, практично кожен раз, коли виникали якісь позаштатні ситуації і люди чекали, що скаже президент. Пояснення треба шукати не в міфічній обережності Порошенка, а в його давній схильності використовувати будь-яку ситуацію для посилення своїх позицій. Президентська посада дісталася йому, як відомо, з дуже урізаними повноваженнями, до того ж він ніколи не мав "своєї" більшості в парламенті, та й повноцінної команди всеукраїнського масштабу теж ніколи не мав. Тому кожен раз, коли здавалося, що він зволікає і поводиться обережно, насправді він шукав таку відповідь на виклики, яка дозволила б йому посилити свій вплив в держапараті і силових структурах, політичному та економічному житті, партійному та бізнесовому середовищі. А комунікація з народом відсувалася на задній план.
За два роки цей modus operandi (спосіб дії) породив п'ять проблем. І немає ніяких ознак, щоб у найближчі півроку Порошенко почав їх вирішувати.

Перша проблема - низький рейтинг і небажання щось змінювати в собі, у своїх звичках, у своєму політичному стилі заради підвищення популярності. Петро Олексійович розуміє, що у нього є проблема з рейтингом, але намагається відганяти її геть, заспокоюючи себе тим, що в основних його конкурентів ситуація не набагато краща. Це базова проблема, усвідомлення якої необхідно для розуміння і його дій, і його бездіяльності.

Друга проблема - непогамовне бажання втручатися в усі сфери життя. Звідси прагнення Порошенка підміняти собою прем'єра, вручну займатися питаннями, які можна було б автономно вирішити в парламенті. По суті, він хоче керувати всім сам, і це неминуче призводить до виконавчих пробуксовувань.

Третя проблема - Порошенко не довіряє майже нікому. Як наслідок, у нього дуже коротка лава запасних гравців (можливо, вона навіть ще коротше, ніж два роки тому). Петро Олексійович ніяк не може змиритися з тим, що і Володимир Гройсман на посаді прем'єра, і Юрій Луценко на посаді генпрокурора стають окремими політичними фігурами і все більше сприймаються суспільством як самостійні діячі. Нові обличчя в президентській команді взагалі не з'являються, а це значить, що заморожується ситуація не тільки з кадрами, але і з думками та ідеями.

Четверта проблема - інформаційна кампанії Порошенка. З об'єктивних причин не вдалося цілком реалізувати концепцію one voice policy, згідно з якою всі органи виконавчої влади повинні говорить "одним голосом".

Українські відомства, як і раніше виступають перед українським суспільством, так само як і спілкуючись з іншим світом, виходячи зі своїх відомчих інтересів. Щоб вони заговорили одним голосом, вони повинні насамперед мати загальне надзавдання. Таким надзавданням могли б стати, але не стали ні повернення окупованих територій, ні вступ до НАТО, ні членство в ЄС, ні перемога над корупцією. Щоб з'явилася надзавдання, його повинен озвучити президент і регулярно розповідати суспільству, наскільки вдалося просунутися на шляху до нього. Тоді керівні чиновники всіх рівнів були б змушені доповідати нагору і доводити суспільству, що вони вносять свою лепту.

Нарешті, п'ята проблема Порошенка - відсутність проривних ідей. Правда, у сфері оборони та зовнішньої політики він може сподіватися на сприятливі для України дії західних партнерів, але в такому разі їм і дістануться всі лаври. Наприклад, той же безвізовий режим, якщо він все ж буде введений, українці будуть вважати скоріше проявом доброї волі ЄС, ніж заслугою Порошенка. У сфері боротьби з корупцією Петро Олексійович зараз є, по суті, заручником Луценка та директора НАБУ Артема Ситника, в економічній сфері - заручником Гройсмана. Він залежить від їхніх успіхів. Інтрига полягає в тому, що пересилить президент: політичні ревнощі до прем'єра та генпрокурора або ж бажання скористатися їхніми успіхами для зміцнення своєї влади.

facebooktwitter