Операція "соросятія": Як олігархи придумали зовнішнього ворога у стилі Росії

Коли ми в Depo.ua кілька місяців тому готували публікацію "Антисоросівська коаліція: Як Україну штовхають до масштабної політичної кризи" і описували старання окремих груп політичного та економічного впливу у боротьбі з впливом Джорджа Сороса, важко було передбачити термін "соросята" незабаром стане настільки розхожим і загальноуживаним ярликом. Недалеко той час, коли цей термін стане настільки ж лайливим, як і "бандерівець" чи "ворог народу" у ще зовсім недавні часи нашої історії. І яким ще й досі лякають малих дітей у деяких "заповідниках".

Вчора для Дубінського, Коломойського та компанії був день радісний – відправили у відставку Кабмін "соросят". Але на цьому маркування ворогів не завершиться.

Отже, давайте розберемось, чому раптом в нашій країні стало так багато "соросят", про яких ми ще зовсім недавно нічого не чули, і чому це стало тавром, яке огульно навішують на всіх підряд, хто має відмінну думку.

Зеленський і "соросятня"

Сплеск суспільної уваги до питання "хто кому сорьосонок" співпав з перемогою партії "Слуга народу" на парламентських виборах 2019 року, коли виявилося, що список партії буквально нашпигований представниками так званих грантових структур - громадських організацій, які існують завдяки донорським внескам урядів інших країн, позаурядовим організаціям та грошовим мішкам на кшталт того самого Джорджа Сороса, чиє ім'я дало життя загальній назві "соросята".

Коли журналісти та експерти аналізували список "Слуги народу" лише найбільш обізнаним та прозорливим з них вдавалося вгадувати у абсолютно невідомих широкому загалу прізвищах тих самих активістів-грантоїдів, які вже довгий час займаються численними адвокаціями, транспаренціями, комунікаціями та іншими малозрозумілими речами. Зараз ми вже, звісно, знаємо, хто такі Підласа, Красносельська, Малюська, Гончарук та Мілованов з Новосад. І вже навчилися розрізняти хто з численного сонму "слуг" був впорскуванням впливу Сороса/Пінчука, а кого підкинув у кошик Зеленського Коломойський з Ахметовим.

А тоді ми лише відчували якийсь підступ, але повної транспарентності в нас не було. 

Згодом виявилося, як справедливо зазначила "Деловая столица", що соросята - це ті, кого за часів президентства Петра Порошенка називали більш звичним терміном "грантоїди". Тобто політики та громадські діячі, в чиїй кар'єрі важливою сходинкою була діяльність, яка фінансується західними фондами та корпораціями, в тому числі міжнародним фондом "Відродження" Джорджа Сороса.

Зміна термінології - соросята замість грантоїдів - сталася в силу об'єктивних обставин: багато хто з тих, хто звалися грантоїдами при Порошенку, при Зеленському отримали дуже важливі крісла на верхньому поверсі влади. Але не перестали орієнтуватися на Сороса та інших грантодавців.

Провідниками інтересів Сороса в Україні називають й деяких впливових бізнесменів. Найбільші з них - це засновник компанії EastOne Віктор Пінчук і засновник інвесткомпанії Dragon Capital Томаш Фіала. Відповідно, політиків, пов'язаних з Пінчуком і Фіалою, теж відносять до соросят. За великим рахунком Сорос і колишніх грантоїдів можна знайти практично у всіх структурах нинішньої влади.

Хто такий Джордж

У попередній публікації на цю тему ми вже торкалися того, звідки виник Джоржд Сорос. Вперше про людину з таким ім'ям в Україні почули ще до набуття Україною незалежності – в 1990 році в Києві з'явився офіс його організації Open Society Foundations (нинішній фонд"Відродження").

За допомогою цього фонду Сорос заохочував до співпраці представників української політичної та наукової еліти. І вже у 2000-х мало не кожен український журналіст, історик, соціолог чи представник іншої гуманітарної професії брав участі у грантових проектах з розвитку демократії, становлення свободи слова, державотворення, реформування і так далі.

Обидві українські революції відкривали для колективного Сороса нові й нові можливості залучення у свої тенета потенційно впливових діячів. Дедалі більше обдарованої молоді отримували гранти на навчання в американських та європейських університетах. Все більше окремих журналістів та цілих ЗМІ ставали реципієнтами допомоги на розвиток свободи слова. Як гриби після дощу росли різноманітні інститути, комітети, агенції, офіси, ради, фундації та інші установи, фінансовані різноманітними донорськими організаціями.

Сьогодні ж ім'я Сороса стало мало не загальною назвою, уособивши таким чином ціле суспільно-політичне явище, яке презирливо назвали "грантоїдством". При цьому активна частина суспільства поділилася на два табори: тих, хто удостоївся честі бути підтриманим американськими фондами, і тих - хто провтикав таку нагоду. 

Соросята під ударом

Захід у владу восени 2019 року великої колони соросят ознаменував одночасно і початок боротьби з ними з боку тих, кого ми назвали антисоросівською коаліцією. В першу чергу йдеться про низку українських олігархів, яким уряд Гончарука та орієнтовані на Захід силовики створили деякі незручності у їхній діяльності.

Найбільш активним в боротьбі з "соросятнею" можна вважати Ігоря Коломойського, агенти впливу якого у медійній площині реалізували масштабну операцію з популяризації облич, причетних до кола соросят. А потім влаштували їх дискредитацію в очах суспільства.

Першим фронтом на боці олігарха виступили популярні анонімні та авторські телеграм-канали, які масово почали таврувати прихильників уряду Гончарука та його бенефіціарів. В сітці навіть з'явився тематичний анонімний канал "Соросята", який цілеспрямовано викриває причетних до цього табору і робить відомими зв'язки між фігурантами грантоєдського руху.

До травлі соросят, а це, будьмо чесними, є ніщо інше, доєдналися і публічні діячі. Хтось, як нардеп Максим Бужанський, мотивований інтересами Коломойського. Або - як пул телеканалів, орієнтованих на ОПЗЖ - з мотивів зловити свої зиски у мутній воді протистояння. Хтось - в силу свого особистого ідеологічного бачення, як ряд політологів та журналістів. 

Так формалізувався невідчутний раніше водорозділ у засобах масової інформації: більш очевидним стало, яке ЗМІ належить до табору так званих олігархічних, а яке - до грантових. Інших, як виявилося, в Україні немає. Медіа почали кидатися лайном одне в одного, перетворивши медіа у фактичне відтворення війни, що ведеться і на політичному та адміністративному фронті між соросятами та олігархами.

Бойові дії втягнули навіть тих, хто намагався залишитись осторонь цієї бійки. Адже в такій інформаційній війні так чи інакше доводиться обирати сторону. Інакше вас без вашої волі запишуть або до табору соросят, або міньонів (як називають групу підтримки Коломойського).

Окрему партію у притаманному йому стилі грає Андрій Портнов. Його діяльність спрямована проти тих, кого називають вигодонабувачами перемоги Революції гідності - людей, які зайшли у владу та збагатилися на війні. Портнов не використовує терміну "соросята", надаючи перевагу більш витонченим характеристикам типу "тварини", "задрочене бидло" та "бомжуючі банди".

В той же час очевидними цілями атак Портнова, а також його інформаційних партнерів Анатолія Шарія та Олени Лукаш, стають саме ті політичні сили, що перебувають у зв'язці з західними групами впливу. Своїми закликами вонинамагаються підштовхнути президента Зеленського до вичищення з влади всіх, "чий центр управління перебуває за межами країни і задіяти необхідні регуліторні та правоохоронні заходи до відновлення суверенітету від зовнішнього управління".

Результати олігархів

Так вийшло, що головний реципієнт соросят у владу Зеленського Віктор Пінчук, який є одвічним суперником Коломойського у бізнес-боротьбі, змушений був всіма доступними йому засобами протистояти інформаційній атаці. В цьому йому допомагають і пул колишніх політиків та дипломатів західного світу, що розділяють з Пінчуком цінності Демократичної партії США, і залишки впливу демократів у посольствах західних країн, і численні фонди, громадські організації та ЛОМи, що отримують фінансування за сприяння олігарха. 

Серед тих, хто намагався грати в традиційну гру "і вашим, і нашим" та розкладати яйця в різні кошики, очікувано опинився третій з пулу важковаговиків олігарх Рінат Ахметов. Він щедро надає фінансову і медійну підтримку усім протиборчим сторонам. І, схоже, вкотре завдяки такій своїй універсальності здобуває найбільше зисків за результатами бойових дій. У програші, відповідно, Пінчук, який втрачає значну частину свого впливу на уряд. Ну а Коломойський, як і годиться, залишається при своїх.

Читайте також: Між двома олігархами: Як Ахметов стає стовпом влади Зеленського