Хто має відповісти за перегризені вени Віти Заверухи

Новина про Віту Заверуху, яка "намагалась перегризти вени у знак протесту" у свідомості будь-якої адекватної людини потрапляє в рубрику "вісті з потайбіччя". Хоча люди, які перебувають "на тому світі" за посадовим обов'язком, і яких називають співробітниками пенітенціарної системи - або "вертухаями", кому як більше подобається, добре знайомі з подібними ситуаціями. Щоправда, використовують подібний прийом радше "кримінальні", а не "політичні" ув'язнені, до яких намагається зарахувати себе Заверуха. "Політичні" радянських часів, приміром, як правило, голодували, а самогубство чинили тоді, коли сил ні на що інше не залишалось - і на "демонстрацію" його не перетворювали.

В будь-якому разі, не заглиблюючись в ці інфернальні подробиці, можна сказати, що історія з пограбуванням АЗС, розстрілом міліціонерів, затриманням - і вкрай ймовірним побиттям тієї ж Віти бравими "соколами", перетворюється на певний "знак часу". Рівно як і подальша суспільна реакція на подію, яка розкололась від захоплення до ненависті. При тому виникає природна підозра, що перша подібна історія, на превеликий жаль, може стати далеко не останньою - у світі нашої чудесної соціальної реальності, куди повертаються скалічені війною чоловіки та підлітки.

І якщо Віта Заверуха - це питання окреме (наскільки окреме - легко зрозуміти, подивившись на чисельні світлини зі свастикою, розповідями про "майбутнє українсько-російське братство проти жидів" та іншими безсумнівними ознаками дуже специфічного патріотизму), то доля решти учасників інциденту з розстрілом міліціонерів, які є фактично підлітками, а також їх ймовірних чисельних послідовників, на жаль, є закономірним результатом об'єднаних зусиль української влади, ЗМІ, всього суспільства, врешті.

Сьогодні українська влада намагається стимулювати патріотизм - який можна буде згодом конвертувати в черги до військоматів, потік пожертв і волонтерської допомоги армії, готовність громадян відмовитись від матеріальних благ заради "світлого майбутнього" та інші приємні бонуси. Без яких неможливо протистояти російській агресії і економічному колапсу. І за якими так легко ховати власні помилки, недолугість, корумпованість і відверті злочини.

Проблема лиш в тому, що розбуджений і стимульований патріотизм українців дуже погано співіснує з манерою управління нинішнього керівництва країни, яка не надто сильно відрізняється від пізньокучминської клептократії - густо завуальованої тим-таки патріотизмом і здобреної обіцянками ситої євроінтеграції в неозначеному майбутньому.

Тільки Леонід Данилович, на відміну від Петра Олексійовича, правив до Майдану, і російська агресія тоді обмежувалась тузлинським, а не кримсько-донбаським інцидентом. Він міг собі дозволити спокійну клептократію під захистом міліцейських кийків. Порошенко - не може.

Тому що в результаті ми отримуємо ситуацію, в якій "кочегар" кидає вугілля в топку психологічної (і не тільки) мобілізації населення, але при тому не відкриває "клапану" реальних, зримих соціальних змін. Доля "беркутівців" після Майдану - зримий індикатор відсутності цих змін. В результаті тиск всередині системи зростає - і ситуація потроху наближається чи то до "зриву" клапану у вигляді нової зміни влади, чи то до вибуху.

Звичайно, далеко не всі піддадуться спокусі "встановити справедливість гранатометом", жертвою якої явно впала Віта Заверуха. Але військовий досвід "простих рішень", які в повсякденному житті часто є найгіршими, кількість таких випадків значно збільшить.

Особливо гостро вся історія впливає на молодь, яка не має пізньорадянського досвіду подвійної моралі (ідеологічні заклики - щось одне, а повсякденне життя - щось цілком інше) - і це, мабуть, добре. Як не має і сформованого ліберальною освітою розуміння того, що держава - це необхідне зло, яке треба тримати в певних межах. Не вдаючись до ще більшого зла - неконтрольованого насильства. І це однозначно погано. Але в українських школах - і більшості українських університетів - цього ще не скоро вчитимуть. Поки що в нас доба патріотизму, який марширує під барабанний дріб шкільних лінійок - і сімнадцятилітніх бійців, які знають, що у ворогів треба стріляти, а "мітинги і пікети все рівно нічого не дадуть".

То чого ж дивуватись, що ми отримали свою "Віру Засулич"? Тепер головне вчасно зупинитись перед перспективою "Великого Жовтня".