Ниточки до Мінкультури: Які цікаві факти можуть спливти у "справі Гримчака"

"ГПУ та слідчі СБУ і НАБУ затримали за шахрайське заволодіння понад 1 млн доларів мого колишнього помічника і депутата Юрія Гримчака. НСРД свідчить, що він та його помічники вимагали кошти за вплив на рішення судів та чиновників Мінкультури для прийняття замовлених рішень", - написав Луценко у "Фейсбук". У міністра Ніщука парирували: "Будь-які звинувачення чи підозри щодо зловживань з питань містобудівних перетворень працівниками Мінкультури є безпідставними, надуманими та такими, що не базуються на жодній з норм права. Міністерство не погоджує проекти будівництва чи реконструкції будівель в історично населених місцях, у тому числі в м. Києві".

Дійсно, Міністерство культури втратило правові підстави для погодження будь-якої нової забудови з 1 січня, але диму без вогню, як відомо, немає. А про що саме йшлося повідомив журналіст Юрій Бутусов. Посилаючись на матеріали справи проти Гримчака, він вказав, що той нібито використовував свої зв'язки з керівництвом Управління охорони культурної спадщини та заповідників Міністерства культури. "Це управління, яке очолює Олександр Єпіфанов, давно відоме торгівлею дозволами на будівництво в історично цінних місцях, насамперед у Києві. Якщо такого дозволу немає – будівництво незаконне. Начебто один підпис, а як же дорого він коштує. Гримчак виступив посередником у вирішенні корупційного питання", – зазначив Бутусов. І додав: "Це не остання підозра, яка буде пред'явлена у цій справі".

Отже, окрім політичної складової цієї справи, про яку Depo.ua писав раніше, та прив’язки Гримчака до справи про побиття журналістки та нинішнього нардепа Тетяни Чорновол у грудні 2013 року – про її суть повідомив керівник Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк, є й суто економічна складова. Яка може потягнути на дно не лише затриманого Гримчака, але й деяких чиновників Мінкульту. Тож спробуємо розібратися, яке продовження може отримати ця історія, та в чому зацікавленість влади. Окрім, звісно, піару на самому факті затримання за підозрою у шахрайстві цілого заступника міністра.

Начальником Управління охорони культурної спадщини є Олександр Єпіфанов, виходець з Мін'юсту. Як переважно всі чиновники цього Управління. Звернемося до сайту "Наші гроші", який рік тому детально розписував, хто і чим займається в цьому підрозділі Мінкульту. Журналісти зокрема вказували, що офіційно і реально охороною культурної спадщини керує кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Тамара Мазур. У Мінкультури Мазур прийшла з Верховної Ради, з посади помічника Павла Петренка, і стала заступницею міністра. Після декретної відпустки повернулася в 2016 році. Її чоловік Артем Янчук, вказують журналісти, доктор юридичних наук, заслужений юрист, який за часів Януковича став заступником голови Держреєстраційної служби при Мін’юсті, а після Майдану зберіг свою посаду. Вже під керівництвом Павла Петренка, потім став заступником директора Інституту законодавства ВР, членом Комісії з питань вищого корпусу держслужби, з листопада 2017 року – держсекретарем МОЗ. А начальник Управління охорони культурної спадщини Єпіфанов – колишній підлеглий Янчука.

Власне, нічого страшного у тому, що люди працюють добре згуртованою командою, немає. Однак є одне важливе "але" - перелік "ласих" тем, які проходять через цю команду. В пресі було достатньо нарікань на корупційну складову при узгодженні історико-містобудівних обґрунтувань (ІМО), які часто надовго зависали в чиновницьких кабінетах. ІМО з січня цього року скасували, однак, зауважували експерти, погодження проектів не надто прискорилося. А будь-хто, хто хоч раз стикався з роботою бюрократичного апарату, скаже: хід одних папірців чиновники можуть прискорити, інші, де "не підмазали", покласти глибоко у шухляду. Не виключено, що затриманий Гримчак і займався тим, що в якості посередника "прискорював" рух потрібних папірців. І якщо це так, тоді його справа матиме продовження, і можновладцям Мінкультури варто готуватися до великих неприємностей.

Однак сценарій, за яким ниточка від Гримчака потягнеться до Єпіфанова і Мазур, хоч і доволі реалістичний, проте в цій історії не все так однозначно. Адже де погодження документів, там завжди пахне великими грошима. Тож, не можна виключити, що кінцева мета всього цього дійства довкола Гримчака – натиснути на команду охоронців культурної спадщини у Мінкульті, аби, сковирнувши її, поставити своїх людей. Власне, переділ сфер впливу на потоки – давня традиція українського політико-бюрократичного класу, і зараз саме час такого переділу. Десь йтиметься про лісозаготівлі, десь про бурштин, а десь – про дозволи на будівництво в історичних зонах.

До речі, два місяці тому досі непублічна Тамара Мазур виступила із заявою про тиск на Міністерство культури. "З моменту відмови від видачі так званих "дозволів на будівництво" ми отримали від цих осіб (противників дерегуляції) погрози, зазнали шантажу. Команду Мінкульту лякали звільненнями, кримінальними справами та приїздом НАБУ, ГПУ, СБУ тощо. Зараз лякають зв’язками з новою владою. Але ми чітко знаємо про мету цього бізнес-активізму – примусити Мінкульт повернутись до старої, сталої практики видачі дозволів, тим більше в інтересах певних осіб", - наголошувала вона. Тобто, після зміни влади в країні подзвін по охоронцях історичних пам’яток вже пролунав і досвідчена чиновниця його почула. Дивно, що не почув Гримчак. Або ж "хабар календариками" - постановочна підстава для тиску на тих, із ким заступник міністра мав справи.  

Мабуть, не помилимося, коли скажемо, що для нової владної команди, в якій досить багато медійників, Міністерство культури цікаве не лише як місце погодження різних дозвільних документів, але і як розпорядник державних коштів. У 2018 році держава виділила на виробництво та розповсюдження українських фільмів 1 млрд грн. Половиною цих коштів розпоряджалося Державне агентство України з питань кіно (Держкіно), другою половиною – Міністерство культури України через нову бюджетну програму "Виробництво (створення) та розповсюдження фільмів патріотичного спрямування". Цього року за державної підтримки мають завершити зйомки 49 фільмів. Виділення коштів на фільми також не обходиться без скандалів. Так, цього року в ході конкурсного відбору кінопроектів Державного агентства України з питань кіно виділило фінансування на повнометражний художній фільм телеведучої Яніни Соколової під назвою "Я, Ніна" про проблеми хворих на рак. Ще ведуча просила виділити майже 400 тисяч гривень на її новий YouTube-проект про українське кіно. Цікаво, що прихильність Держкіно до проектів Соколової об’єднало проросійського блогера Анатолій Шарій і знаного прихильника Петра Порошенка Мирослав Олешко – обидва різко засудили політику відомства.

Не виключено, що отримавши під свій контроль Мінкульт, нова владна команда спробує переглянути виділення грошей для вітчизняного кінематографу. Тим більше, що в оточенні президента Зеленського вистачає людей, пов’язаних з кіно і телебаченням. Той таки Олександр Ткаченко, наприклад. І не тому, що їм не потрібне патріотичне кіно. Справа в іншому – де присутні бюджетні гроші, там можуть бути якісь схеми. Утім, чи буде саме так, побачимо. Так само побачимо, як зміниться гуманітарна політика в державі. Бо за великого бажання і фільми на кшталт "Сватів" можна подати, як патріотичні...