Незручна правда: Чому Україні варто йти на конфлікт з Іраном через збитий літак

Учора, більше ніж за рік після того, як дві ракети "земля-повітря" Корпусу стражів ісламської революції збили у небі поблизу Тегерана пасажирський літак Міжнародних авіаліній України рейсу PS752, закономірні запитання стосовно цієї трагедії нарешті прозвучали. Що характерно, озвучила їх спецдоповідачка ООН з позасудових та свавільних страт, Агнес Калламар.

Яка, врешті-решт, поцікавилася тим, чому, очікуючи повітряної атаки з боку США, Іран не закрив свій авіаційний простір для пасажирських літаків. А також тим, як саме іранські військові "помилилися", сплутавши український літак з ракетою США – і чи враховували вони при тому стандартні процедури перевірки – відповідь транспорндера, розміри, кут набору або скидання висоти, швидкість, і так далі. І за умови, якщо такі процедури не виконували, то чиїм наказом при цьому керувалися? Останнє запитання не прозвучало, але повисло у повітрі. 

Іще пролунало цікаве запитання стосовно того, чому іранська сторона стверджувала, що у військових було тільки 10 секунд для оцінки цілі. В той час як за даними західних експертів, в реальності в них було як мінімум 45 секунд.

Зауваження стосовно того, що Іран три дні не визнавав факту збиття літака, а потім фактично перешкоджав збору свідчень та не убезпечив місця катастрофи, не подбав про належне поводження з тілами та речами загиблих, в принципі, озвучувалися і раніше.

Так склалося, що міжнародна координаційна група країн, громадяни яких постраждали в тій трагедії, визначила Україну речником, довіривши Києву вести переговори з Іраном від імені постраждалих.

І зараз, коли, керівник судового органу збройних сил Ірану Шокролла Бахрамі чотири дні тому заявив про завершення "масштабних розслідувань" авіатрагедії, і в Ірані йде формулювання конкретних обвинувачень винним в усій цій історії, для українських дипломатів та правоохоронців, залучених до цієї справи, настає ключовий момент.

Оскільки якщо Тегеран оголосить винними тільки військових, які безпосередньо здійснили пуск ракет, і покарають їх, як того побоювався заступник генпрокурора України Гюндуз Мамедов, за статтями, що передбачають максимум три роки ув'язнення, наша країна опиниться в не дуже зручній позиції.

Якщо в Ірані покарають виключно "стрілочників", призначених на роль "цапів-відбувайл", а вищі армійські посадовці чи й керівництво країни (з яким, ймовірно,і консультувалися оператори зенітних ракет впродовж отією "неврахованої" іранським слідством хвилини) вийдуть сухими з води – то істину в цій справі не буде встановлено вже ніколи.

А Україна опиниться в позиції держави, яка виступила не те щоби посібником Тегерана – але міжнародним актором, який знехтував обов'язком стосовно розслідування долі власних і чужих громадян.

Більше місяця тому, відзначаючи роковину трагедії у небі біля Тегерана, очільник Українського МЗС Дмитро Кулеба, разом зі своїми колегами з Канади, Швеції, Афганістану та Британії написав чудову відозву. Яка називалася "Чому ми впевнені, що справедливість неминуча". Зараз, схоже, настає час, коли доведеться багато й важко працювати, і не боятися йти на відкритий конфлікт з Тегераном. Для того, щоби виконати свою благородну обіцянку.