Ненависники Порошенка: Як Гриценко, Садовий та "єврооптимісти" стали політичними трупами

В результаті Порошенко зі своєю політичною силою "Європейська солідарність" буде у Верховній Раді, хоч і матиме близько 27 штиків. А от парламентська група єврооптимістів, "Самопоміч", "Національний корпус", "Громадянська позиція" та інші активні його критики 21 липня зганьбилися.

У "старому" парламенті, нагадаємо, з 2015 року існувало міжфракційне об’єднання "Єврооптимісти". До його складу входили молоді й перспективні депутати з фракцій "Батьківщина", "Блок Петра Порошенка", "Народний фронт", "Самопоміч" та низка позафракційних. Найбільш помітними з їх числа були Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Ганна Гопко,Павло Різаненко, Дмитро Добродомов, Ігор Луценко, Альона Шкрум, Олена Сотник, Вікторія Войціцька, Світлана Заліщук і Леонід Ємець.

Ці депутати безумовно відіграли свою роль в історії парламенту 8 скликання, ставши авторами низки важливих законодавчих ініціатив, скажімо, закону про Антикорупційний суд чи електронного декларування статків чиновників. Разом з тим, під час президентської кампанії-2019 частина з них почала активно критикувати лише чинного тоді главу держави, не помічаючи інших претендентів на посаду. Фактично це стало одним із факторів, який сприяв несподіваному злету рейтингу Володимира Зеленського і його кінцевому успіху в тих перегонах. І суттєвій зміні політичного ландшафту в державі, яка триває досі та наслідки якої погано піддаються прогнозуванню.

На перших ролях тут виступали Лещенко, Найєм і Заліщук. Вони критикували Порошенка там, де було варто і де не було підстав, всередині країні і за її межами. Під час відвідин Вашингтону 2016-го закликали американську владу накласти персональні санкції на українських топ-корупціонерів. При цьому до останнього, аж до травня 2019 року, залишалися членами президентської фракції у Раді (відповідні заяви ці депутати написали в лютому) – щоб не опинитися під загрозою позбавлення депутатського мандату через вихід з фракції і не повторити історію Миколи Томенка і Єгора Фірсова.

Нагадаємо, у поданій заяві на вихід з фракції Найєм зазначав, що єврооптимісти "вже давно по різні боки ціннісних барикад" і що він не хоче "бути пов'язаний з тими, хто відкрито очолює контрреволюцію" - маючи на увазі не лише колег по фракції, але й, вочевидь, главу держави.

Лещенко став радником кандидата в президенти Володимира Зеленського і активно атакував Порошенка. Розвивав тему корупції в "Укроборонпромі". Повідомляв "сенсацію" про роботу в штабі чинного президента ізраїльського "чорного" політичного технолога. До останнього дня парламентської кампанії писав і знімав відео про відповідальність Порошенка за збереження у вітчизняній політиці кума Володимира Путіна, лідера "Опозиційної платформи – За життя" Віктора Медведчука. Це відео, до речі, було оприлюднене на телеканалі "24", який пов’язують з партією "Самопоміч" - ще одним критиком Петра Порошенка і невдахою цих виборів до Ради. Але про них трохи далі.

Одночасно екс-журналіст вів із штабом Зеленського перемовини про входження до виборчого списку партії "Слуга народу". Але на з’їзді цієї політсили, де були оприлюднені прізвища її кандидатів на виборах до Ради, стало відомо, що колишній журналіст до цього кола не потрапив. Він був змушений піти по округу №220 у Києві, навіть тут не отримавши змоги скористатися брендом популярної у пересічних українців партії. Його зовнішня реклама була виконана в кольорах, які асоціюють із "Слугою".На постерах він писав: "Справжній слуга народу". Але виборці проявили "чуття", стандартне для цієї кампанії, як і у більшості округів столиці, та обрали "автентичного" представника "Слуги народу". Додамо – попри те, що про цю людину вони навряд чи знали більше, аніж про відомого журналіста. Вочевидь, невдовзі слід чекати на викриття нової домінуючої в країні політсили з вуст уже колишнього нардепа.

Загалом не краще склалися виборчі справи у інших єврооптимістів. Заліщук, яка на президентських виборах входила до команди Анатолія Гриценка, по 199-му округу на своїй малій батьківщині – Черкащині поки йде третьою з 11 кандидатів із 9% голосів, тоді як у лідера самовисуванця і чинного нардепа Валентина Нечипоренка – майже 40%, а в "Слуги народу", уродженця Житомирщини і жителя Києво-Святошинського району Київської області Сергія Нагорняка – 34%.

Найєм, який разом із колегами активно намагався прив’язати до іміджу Порошенка випадки побиття активістів у різних регіонаї країни та з різних мотивів, у підсумку взагалі не знайшов собі місця в жодній партії і участі в цій кампанії не брав. Програють "слугам народу" за результатами підрахунку голосів, що триває, Леонід Ємець (округ №221, Київ), Павло Різаненко (округ №97, Київщина), Ігор Луценко (округ №154, Рівненщина), Вікторія Войціцька зараз на своєму рівненському окрузі №155 шоста…

Деякі з цих показників ще будуть скориговані, коли виборчі комісії порахують 100% бюлетенів. Але принципових змін не станеться: єврооптимісти, за винятком кількох, включених у виборчі списки партій, знову депутатами не стали. Чи проводити тут пряму залежність із знищенням ними політичного іміджу Порошенка, що непрямо, але потягло за собою руйнування політичних ландшафтів? Почасти так.

Це ж стосується і партії львівського мера, станом на попередні вибори 2014 року дуже перспективної в очах ліберальної спільноти "Самопомочі". Її нинішні мізерні 0,70 відсотка – результат у тому числі втоми виборців від непродуктивної боротьби Андрія Садового з колишнім президентом. Варто зазначити, боротьби взаємної – ноги відомої історії з львівським сміттям, на думку багатьох експертів, ростуть з Банкової, яка таким чином знижувала рейтинг потенційного конкурента на виборах президента. Рейтинг Садового вбили, але здобули ворога в обличчі львівського міського голови. Який постійно про цей скандал нагадував і не втрачав можливості вдарити по позиціях опонента.

Навіть перший післявиборний візит нового президента Зеленського до міста Лева не обійшовся без мусування сміттєвої теми. Садовий нажалівся президенту і керівнику його офісу Андрію Богдану на давній "гріх" Порошенка. І нова влада з готовністю пообіцяла попорпатися в старій білизні, навіть із залученням правоохоронців.

Та цей крок відчаю не допоміг Садовому і його політсилі здобутися бодай на 2% голосів, які принесли б державне фінансування колись популярній партії. Відтак виникають проблеми у самого голови галицької столиці. 21 липня він пообіцяв більше у велику політику не гратися і зосередитися на місцевому рівні. Хоча ще півроку тому казав діаметрально протилежне – мовляв, учетверте в мери не балотуватиметься. "Моя сьогодні задача – це працювати на рівні держави, тому що тільки так я можу допомогти і Львову, і Одесі, і Харкову, і Миколаєву, тому що на сьогоднішній день до 80% міст знаходяться під впливом криміналітету. І я бачу, як криміналітет хоче залізти у Львів. Цього я їм не дам", - говорив лідер "Самопомочі" ще у березні.

Та після виборів до парламенту він свою позицію змінив:заявив, що йде з посади голови партії і підкреслив: "Моя робота - це мер Львова". Ну і несподівано зробив запізнілий реверанс на адресу свого (екс?)-опонента: "Це – шок. По-перше, трохи шкода Порошенка, тому що він в останні тижні говорив дуже правильні речі, якби він все це робив протягом п'яти років, він би мав інший результат".

Але Садовому відтепер буде некомфортно і в кріслі львівського мера. Незалежно від терміну проведення місцевих виборів (або за законом, тобто 2020 року, або достроково, на що вчора вчергове натякнув журналістам Зеленський), на тепле місце з’явилися сильні конкуренти. Це вочевидь і новоспечений народний депутат за списком "Європейської солідарності" й колишній голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка, який зажив репутації непоганого господарника. Може сколихнути застояну воду і львівської Полтвипредставник об’єднання "Свобода" Руслан Кошулинський, який має певну підтримку частини галицьких виборців. Плюс на хвилі народної любові обов’язковоз’явиться якийсь кандидат від "Слуги народу". В таких умовах четверте мерство Садовому, можливо, і не "світить". А вкупі з відмовою від "Самопомочі" це може означати політичну пенсію колишньої надії українських націонал-лібералів.

Серед тих, хто останній рік чи більше ловив свій шанс на критиці Петра Порошенка, можна згадати і "Громадянську позицію" Анатолія Гриценка з 1,09% симпатій виборців. І "Нацкорпус", внесок якого в руйнування позитивних досягнень колишнього глави держави різними акціями на кшталтметання свиней на Банковій важко переоцінити.

Заодно розхиталине лише фундамент інститутів держави, але й самі себе: 21 липняпід брендом "Свободи" спільно з іншими націоналістами партія Андрія Білецького спромоглася на 2,32% голосів. Втім, перспективи наці не такі однозначно негативні. В умовах прогнозованої політичної турбулентності, яка може стати реалією для країни через масовий прихід у владу непрофесіоналів та відверто проросійських діячів , за певний час народ може забажати собі інших слуг – із сильною рукою і залізним підборіддям. Але це тема іншого тексту.

Загалом відзначимо, що під час президентських виборів 2019 року чи не більшість демократичних проукраїнських політиків (про ретрансляторів думок Кремля тут не згадуємо, бо їхня позиція зрозуміла і подиву не викликає) зосередилисяна критиці Порошенка. Були відкинуті відновлення армії, підписання асоціації з ЄС, безвіз, створенняна міжнародному рівні коаліції на підтримку України, закладення фундаменту антикорупційної інфраструктури в нашій країні. всього сього наче й не було:тогочасний президент тільки тим і займався, що корупцією в Укроборонпромі.

Така тактика в результаті зіграла погану гру з її провайдерами. Хтось із них ще вирине в бурхливих водах вітчизняної політики, а про когось час забувати. Тих, хто залишиться, можливо, чомусь навчить залізне правило ведення виборчих кампаній: знищуючи опонента, одночасно в очах виборця ти знищуєш і себе.