Недуг політичної системи: Чому популізм в Україні – загроза національній безпеці?

Автори: Народні депутати України, засновниці платформи
"Безпека.Жінки.Мир" Ірина Геращенко, Іванна Климпуш-Цинцадзе, Марія Іонова, Ірина Фріз 

Вітаємо у світі фейкової демократії!

Популізм – проблема, яка вже стала глобальним трендом, недуг нинішніх політичних систем. Якими є його симптоми? Популізм – це результат недовіри до політиків, він не одразу стає видимим, і немає простої пігулки, що могла б від нього вилікувати. Популізм – це знак того, що щось пішло не так у світовій політичній системі. Як це могло статися? Нині ми свідки того, як у всьому світі політика втрачає глибинні сенси - ідеологію. Перетворюється на короткострокові політичні проєкти, мета яких - ні не розвиток держави чи служіння суспільству, а досягнення конкретних цілей конкретними політичними гравцями.

Не останню роль у стрімкому поширенні популізму відіграють медіа, і зокрема, соціальні мережі. Вони трансформують реальність і зараз ми живемо у світі, де люди вірять в емоції, а не у факти; у шоу, але не в честь та гідність. У світі, де будь-яку інформацію можна купити, маніпулювати нею і поставити на рекламу у соцмережах. Так, до прикладу,  команда президента Трампа вклала величезні кошти на  рекламу у Facebook наприкінці вересня 2019 року. Для чого? Щоб протистояти критиці, яка посипалась на нього після телефонної розмови з українським президентом. Виникає питання, а чи має правда шанси бути почутою без реклами у стрімкому інформаційному потоці?

Ми стаємо жертвами фейкової демократії. Так, кожен має право на інформацію, та чи означає це, що ми отримуємо доступ до правди? Нова індустрія виробництва фейків пропонує нам альтернативну реальність, називаючи маніпуляції в інфопросторі "демократією". Документальний фільм "The Great Hack" про скандал довкола витоку даних Facebook і Cambridge Analytica наочно демонструє, наскільки ми вразливі і як легко ті, хто володіє даними, можуть "зламати" наш розум. Але реальна небезпека в  тому, що втручання у вибори в США, трагедія MH17, отруєння Скрипалів та багато інших порушень міжнародного права демонструють, що маніпуляції в інформаційному просторі створюють реальність, в якій винуватці уникають покарання.

Слова – не дії

Популізм, як результат недовіри політикам, захоплює Європу, про що свідчить масштабне дослідження Guardian. Так, кожен четвертий виборець в Європі голосує саме за популістські партії. За останні два десятиліття вони збільшили підтримку серед виборців у понад тричі! Доказом цього є політична ситуація в Італії, Греції, тощо. Але європейські країни є лише частиною рекордної світової тенденції – зростає недовіра людей до державних установ та парламентаризму в цілому.

Україна теж, на жаль, перебуває у цій парадигмі. Українці так хотіли позбутися "старих політиків", що в результаті популізм "розцвів" у Верховній Раді у вигляді монобільшості. Це вперше парламентська коаліція повністю сформована правлячою партією. 

"Нові обличчя" казали нам, що зберігатимуть євроатлантичний курс України. Зараз ми бачимо відмову України підтверджувати заяву на отримання ПДЧ. Ми зобов’язувалися інтегруватися в енергетичний простір Європи, натомість нині вперше з 2015 року зріс імпорт російської електроенергії. Вони казали, що перезавантажать владу. Що бачимо зараз – намагання перевести все на ручне управління. Вони казали, що мають намір закінчити війну, натомість розводять війська на лінії фронту, зобов’язуючи наших солдатів відступати з власної ж землі.  "Нові обличчя" обіцяли впроваджувати реформу правоохоронних органів і судової системи. Так, зміни є. Тільки, фактично, їх суть у концентрації контрольованої влади в одних руках. Обмовки, на кшталт, "генпрокурор – на 100% моя людина", "концерт" замість концерну – це і є концерт замість політики. Безкоштовний, видовищний, але і з важкими наслідками для країни.

"Нові обличчя" збиралися бути чесними і відкритими, відповідати на будь-які питання журналістів. Натомість, спочатку визначилися з "обраними" – тими, кому "дозволено" спілкуватися з медіа. А потім влаштували марафон спілкування Президента з журналістами, під час якого кількість запитань випередила якість відповідей на них. Це і є яскравий приклад фейкової демократії, коли є можливість запитати керівництво держави про будь-що, але це зовсім не означає, що отримаєте аргументовану чітку відповідь. Це коли прес-секретарка Президента  – одночасно й охоронець. Охороняє від незручних питань журналістів.

Вони продовжують казати, що їх єдиний курс – на мир і ЄС, а діями від них відходять. Така підміна понять і є популізмом. І це навіть не питання, хто кому вірить, а питання того, чи не здають у "турборежимі" національні інтереси. Підстави говорити про це дійсно є. От навіть нещодавна перемога України над Росією в Суді ООН по Криму і Донбасу – жодної уваги від президента до неї! Чому ця перемога важлива і чому керівництво держави мало б її відзначити? Вона, хоч і проміжна, але дуже обнадійлива, бо це перше доведення міжнародним судом відповідальності Росії за дії на Донбасі та в Криму. Український президент мав би бути тією людиною, яка б на кожному дипломатичному майданчику наголошувала на російській агресії щодо нашої держави. Натомість маємо тільки "ми не перетнемо "червоних ліній". А що це за лінії - досі загадка. Поки бачимо, що українське керівництво держави грається у мовчанку з агресором та у виконання його забаганок. А Путін це чітко відчуває, розуміє і використовує.

Опозиційні фракції та міжнародні партнери намагалися підняти тривогу через ці події. Однак їх довго ігнорували, поки ухвалені низькоякісні закони не почали створювати серйозні проблеми.

Класична модель передбачає поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки. Явище популізму ж, однак, стирає межі, і це саме те, що нині відбувається в Україні. Але навіть надмірний популізм наших колег у Верховній Раді має межу. А ми, опозиційна сила, у Верховній Раді для того, щоб утримати цю лінію фронту в парламенті. Завжди є потреба на альтернативу популістам, бо тільки професійні і досвідчені партії будують сильні держави, а симулякри тільки множать симулякри.