Як Саакашвілі довів існування карми

Позбавлення колишнього грузинського президента українського громадянства стало тестом для багатьох, у тому числі й для нього самого. Поки що Саакашвілі тест на патріотизм завалює. А як інакше можна оцінити його заяви про правоту Дональда Трампа щодо втручання Києва у його передвиборчу кампанію. "Мають місце брудні ігри, розпочаті деякими українськими олігархічними колами", стверджує Саакашвілі. Сказав "А", кажи "Б" - назви ці "кола". Про "відкати" Полу Манафорту від штабу Януковича й ПР найгучніше кричали й кричать саме друзі Михайла Ніколозовича – Сергій Лещенко й інші "антикорупціонери". Чому українці мають страждати через те, що Саакашвілі образився на Порошенка і тепер заглядає глибоко в рота Трампу?

Ризикуємо потрапити під шквал критики, але все ж поставимо питання: навіщо екс-президент Грузії отримував українське підданство. Варіантів три: хотів щиро допомогти з реформами, мав намір розпочати в Україні власний політичний проект чи просто прагнув сховатися від грузинського правосуддя. Щодо першого варіанту існують значні сумніви. Ми не про інших членів грузинської команди, допомога декого з них, приміром Еки Згуладзе й Хатії Деканоїдзе, стала в пригоді, а про самого Саакашвілі. Українське громадянство було дароване йому 29 травня 2015 року. Ще до цього активно точилися чутки, що разом із паспортом Міхо отримає прем'єрську посаду. Проте він отримав іншу – голови Одеської облдержадміністрації. А разом із нею практично необмежені повноваження в регіоні – від кадрових призначень до реалізації інфраструктурних проектів. Таких повноважень не було і немає в жодного керівника області. Проте відразу стало помітно, що Одеси Саакашвілі мало. Не той масштаб для його амбіцій. Він вв'язався у війну з Яценюком та його соратниками. Участь у такій кампанії згодом визнав і сам. Про справжні мотиви цього, мабуть, він колись розповість. Якщо буде до кінця чесним. Поки що ж основним мотивом тодішніх заяв екс-глави Одещини виглядає банальне підсиджування Арсенія. А коли стати прем'єром не вигоріло, втратила сенс і посада очільника регіону. Бо для розкрутки власного політичного проекту потрібен Київ з його медійними ресурсами.

Так почав реалізовуватися другий варіант – опозиційна партія. Проби пера робилися ще під час антикорупційних форумів, деякі технології – залучення мереж, особисті поїздки регіонами тощо - застосовуються й у "Русі нових сил". Але проти Саакашвілі зіграв час – перевиборів не буде, а для підтримки себе і партії на плаву аж до 2019 року необхідний значний фінансовий ресурс або постійні скандали. Ресурсу, мабуть, все ж не вистачає, а от реноме скандаліста ефективне, але в міру. Інакше політик перетворюється на клоуна-популіста. Він веселить, проте немає стабільного рейтингу й власного електорату. "Всі – бариги" - це не ідеологія, обов'язково має бути позитивний вихід для виборця, а його в даному випадку не пропонують. До того ж, соратники, якими обзавівся Саакашвілі, або "збиті льотчики" на кшталт Анатолія Гриценка й Валентина Наливайченка, або доволі сумнівні персонажі й політичні "колобки". Тому й не дивно, що соціологи за результатами своїх опитувань і не фіксували якоїсь шаленої підтримки потуг Саакашвілі.

Тепер третій варіант. Ще раз наголосимо: громадянство екс-президентові Грузії було дароване. А це означає, що він не просто являв інтерес як потенційний реформатор, але й отримав від України захист. Всі вже знають, що при оформленні документів Саакашвілі махлював, не вказавши, що проти нього на Батьківщині триває слідство. Про це він знав, тому не проінформував свідомо. Звідси можна припустити, що набуття українського громадянства було йому конче необхідне для уникнення можливої екстрадиції до Грузії, де судді вже на нього зачекалися. Своїх громадян Україна не видає, що й довела двічі відмовивши грузинському Мінюсту. Але, на жаль для себе, Саакашвілі не оцінив дар, отриманий у травні 2015-го. Тепер він апатрид. Тобто, за запитом Грузії будь-яка країна може на абсолютно законних підставах видати його Тбілісі. Хоча, як бачимо, дружнє плече Саакашвілі хочуть підставити в Литві: депутат Європарламенту Пятрас Ауштрявічюс запропонував надати грузинові підданство цієї країни. Маємо сумніви, що пані Грібаускайте хоче повторити помилку Порошенка.

І, останнє. Нині Саакашвілі кидається звинуваченнями, але не хоче пошукати скалку у власному оці. У 2011-му році він позбавив громадянства свого політичного опонента, підприємця Бідзіну Іванішвілі. Спочатку у 2004 році Іванішвілі отримав грузинське громадянство, вийшовши з російського, а в жовтні 2011-го Саакашвілі підданство у нього відібрав. Цьому передувало розслідування Агентства громадянського реєстру, яке встановило, що після отримання громадянства Грузії Іванішвілі отримав ще й французьке. В Грузії, як і в Україні, подвійне підданство заборонене.

Цю історію ми нагадали не для того, щоб читачі замислилися про існування кармічних законів. Йдеться про інше – коли зараз Саакашвілі нападає на Порошенка, він демонструє подвійні стандарти. Його захисники, будь вони тут чи на заході, також демонструють подвійні стандарти. Саакашвілі мав підстави позбавити громадянства Іванішвілі? Мав. Порошенко мав підстави зробити те саме з Саакашвілі через брехню того в анкеті – мав. А політичні мотиви можна притягнути до чого завгодно.