Запобіжник від Путіна: Для кого Порошенко готує незручні зміни до Конституції

На Банкові взялися за кодифікацію європейських та атлантичних прагнень України та українців. Президент Петро Порошенко зареєстрував у Верховній Раді проект змін до Конституції щодо прагнення інтеграції України в НАТО і Європейський Союз. На вечір заплановано зустріч президента з очільниками парламентських фракцій, де, вочевидь, президент докладе зусиль до того, щоби парламентська доля його пропозиції була щасливою.

Активна підтримка пропозиції стосовно зміни Конституції, вочевидь, пояснюється тим, що згідно з чинною редакцією Основного закону "Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.". Себто, пропонуючи істотні зміни стосовно прагнення до вступу в ЄС і НАТО до трьох різних статей Конституції — і преамбули на додачу — президент України має тільки один шанс зробити це до виборів.

Окрім того президент пропонує виключити положення, яке передбачає використання наявних військових баз на території України "для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах оренди відповідно до міжнародних договорів" — маючи на увазі Чорноморський флот в окупованому Криму. Проти цього парламент, вочевидь, не заперечуватиме за будь-яких умов.

"Популізм чистої води" - скажуть опоненти чинної влади. Найспритніші із них навіть аргументують свою позицію тим, що рішення щодо членства України в ЄС чи НАТО приймається зовсім не у Верховній Раді, і українська Конституція не є аргументом ні для євробюрократів, ні для посадовців Північноатлантичного альянсу. А проблема зміни Конституції, можливо, є не найбільш нагальною з точки зору пересічного виборця. І частково матимуть рацію, звичайно.

Але не все так просто. Оскільки є як мінімум три фактори, які надають не тільки передвиборного, але й практичного смислу пропонованим змінам до Основного закону.

Перший — і можливо ключовий резон — це виведення питання вступу до ЄС та НАТО із майбутнього переговорного процесу із Росією. Хто б і коли б не вів цей процес — Петро Порошенко чи його наступник — питання відмови від вступу до НАТО та ЄС, в разі внесення пропонованих змін до Конституції, не може стати предметом торгу з Росією стосовно припинення бойових дій на Донбасі. Конституція на переговорах з країною-агресором не міняється. Ну, якщо це не переговори про повну капітуляцію, звичайно.

Другий резон для змін Конституції — це чіткий сигнал нашим західним партнерам. Які, при бажанні, могли б говорити про "невизначеність позиції України" у питаннях інтеграції до ЄС на НАТО — опираючись, наприклад, на той факт, що впродовж останніх 10 роківа наша країна зробила у цій сфері два повороти на 180 градусів. Тепер же зміни в Конституції можуть бути задекларовані як остаточне рішення у цьому питанні, яке вимушує наших партнерів зайнятись формування своєї власної — будемо надіятись, сприятливої для нас позиції.

А третя причина, яка може спонукати чинну українську владу зафіксувати геополітичний курс країни в Основному законі — це бажання створити політичний запобіжник на випадок невдачі на наступних президентських виборах. При тому під "невдачею" можемо розуміти навіть не просто провал якогось конкретно взятого політика, а прихід до влади сил з протилежними уявленнями про майбутнє України. Якщо на Банкову, цілком гіпотетично, прийде якийсь прихильник якогось "Нового курсу", то йому — чи, вибачте за сексизм, все-таки їй — для того, щоб повідомити про новий курс країни, доведеться як мінімум зачекати до того моменту, коли буде змога контролювати більш ніж 300 голосів у Раді. Який момент, будемо надіятись, не настане ніколи.

Тому в пропозиції про зміну Конституції, озвученій чинним президентом України, маємо ситуацію, за якої електоральні та рейтингові сподівання одного конкретно взятого політика цілком співпадають з національними інтересами України. Чому, загалом, можна тільки порадіти.