"Зрив обміну": Чому відсутність Лутковської у Мінську може обернутися втратами

Розповсюджена в російських ЗМІ новина про те, що замість екс-омбудсмена Валерії Лутковської Україну в робочій групі з гуманітарних питань контактної групи в Мінську тепер представлятиме Геннадій Кузнєцов, вийшла несподіваною.

Хоча б тому, що колишній омбудсмен, яка домовляється про обмін полоненими, виглядає якось природніше, ніж бравий генерал-майор СБУ, колишній керівник Центру спецоперацій із боротьби з тероризмом СБУ. З точки зору банальної логіки, Кузнєцову логічніше було б займатись силовим звільненням українських полонених, ніж переговорами з противником.

Ні, звичайно, всім відомо, що Валерія Володимирівна — це кадр "Партії регіонів", за активної підтримки представників якої — і попри спротив всіх інших — вона отримала посаду омбудсмена. Але не зважаючи на це, вона брала участь в роботі ТКГ впродовж тривалого часу.

До того ж і сам Генадій Кузнєцов — теж не те щоб зовсім мужній лицар без страху і докору (хоч і був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня). За екс-командиром "Альфи" також тягнеться шлейф сумнівних чуток — починаючи від історії з його пораненням, яке злі язики пов'язують з грубими помилками в момент рішення про висунення в бік Слов'янська, і закінчуючи заявами екс-глави адміністрації президента України Сергія Пашинського про те, що командування спецпідрозділу "Альфа" було на грані звільнення через відмови бійців виконувати накази у квітні 2014 року. 

Втім, все це подробиці. Неважливо, якими резонами керувалася чинна українська влада при заміні Лутковської на Кузнєцова у робочій групі. Неважливо навіть, якщо невдовзі стане зрозуміло, що вся ця історія – фейк, і Лутковська, яка пропустила два засідання ТКГ у Мінську, – сьогоднішнє і попереднє, 16-го січня, просто захворіла, а Кузнєцов її банально підміняв.

Проблема полягає в тому, що відсутність українського представника в робочій групі з гуманітарних питань, роспропаганда інтерпретує наступним чином: "Україна зриває обмін полоненими".

Звичайно, дослухатися до кожної заяви "з-за поребрика" – життя не вистачить. Але в даному випадку систематична неявка українського представника на переговори без чіткого озвучення вагомих причин українською стороною є черговим грубим комунікативним провалом чинної української влади. Бо що б не трапилося з Лутковською, і яке рішення не було прийняте про її подальшу долю – мовчання на цю тему є більш шкідливим, ніж будь-яка політична дискусія. Не в останню чергу тому, що подібне мовчання зменшує ступінь довіри до української сторони з боку міжнародної преси та громадськості.

При тому сьогодні в Мінську гуманітарна підгрупа таки досягла певних результатів – наскільки це, звичайно, можливо при роботі з не надто самостійними у прийнятті рішень представниками "республік". Зокрема, було домовлено обмінятися списками утримуваних осіб для їх підтвердження і подальшої підготовки обміну. Також почалася робота стосовно відкриття нових КПВВ в районі Золотого і Щастя.

Але на тлі усього цього позитиву новини з розряду "Українська представниця ігнорує засідання стосовно обміну полоненими", якими вже рясніють російські ЗМІ, складно назвати істотним досягненням. Тим паче, що для уникнення цієї ситуації було б достатньо просто подумати головою. Якщо й не наперед – то, принаймні, після 16 січня.