План Медведчука: Чому мовний закон доведеться захищати в Конституційному суді

Верховна Рада приступила до прийняття в цілому законопроекту "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Однак процес забуксував. Виною тому передвиборча кампанія

Важливе для українців рішення щодо прийняття мовного законопроекту зависло в повітрі.

"Усі депутати роблять вигляд, що їх турбує цей закон, хоча більшість турбують президентські вибори, вони ними займаються. Подивіться, учора у нас був палкий виступ Юлії Володимирівни (Тимошенко – ред.), після того вона покинула (сесійну залу – ред.) і де вона? Її немає. Вчора усі бачили, як "Батьківщина" тягнула час, таке можливо, і таке може й далі відбуватися – це ще затягне час. Але в інший закон увійти ми не маємо права", - пояснив головну причину повільного розгляду поправок до законопроекту – а їх 2,5 тисяч – народний депутат Олексій Гончаренко. Тобто, якщо ВР почала розглядати законопроект, то після цього має бути рішення: або його підтримують, або ні, відкласти розгляд немає можливості.

Учора Верховна Рада приступила до розгляду важливого і, водночас, досить дражливого мовного законопроекту. Його презентував один зі співавторів Микола Княжицький. Після чого депутати почали розглядати поправки. За вчорашній день дійшли лише до 120-ї. Тобто, якщо процес триватиме такими темпами, до остаточного голосування депутати прийдуть у кращому випадку 21 березня, а в гіршому – у квітні, адже тиждень перед виборами президента в ВР не пленарний. І, дуже схоже, що затягування розгляду мовного законопроекту – тактичний крок, до якого вдаються окремі політичні сили. Мета зрозуміла: вибити з рук Петра Порошенка один із його головних передвиборчих козирів – мову.

Окрім чисто редакційних правок, які проходять швидко – депутат озвучив, Княжицький пояснив позицію комітету, парламент автора поправки не підтримав – існують й інші, політичні. Їх репрезентують два парламентських крила колись монолітного "Опоблоку". Їхні пропозиції (710 лише від депутатів з "Опоплатформи") також не отримують підтримки, однак спікери використовують сесійну залу для проголошення промов з передвиборчим підтекстом.

ЯКА ЗАГРОЗА Є ДЛЯ МОВНОГО ЗАКОНУ

Аби довго не розписувати, хто і що каже, звернемося до учорашньої заяви Віктора Медведчука, в якій у сконцентрованому вигляді викладені всі ці позиції. Отже, головний адвокат Росії в Україні робить акцент на наступному: норми законопроекту №5670-Д не кореспондуються з положеннями статей 10, 11, 12, 22 Конституції України, не співвідноситься з ратифікованими Україною Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, Рамковою конвенцією про захист національних меншин і Міжнародним пактом про громадянські і політичні права. Інші зауваження на кшталт обмеження російськомовних громадян при допуску державними справами – маніпулятивні, тому навряд чи заслуговують на увагу. Коли стоятиме питання отримання державної посади, на належному рівні українську вивчать усі. Що ж до апеляції Медведчука (дивись – усіх проросійських політсил) до норм Конституції і норм міжнародного права, то на цьому варто зупинитися, адже саме це у перспективі може стати підставою для спроби оскаржити мовний закон у Конституційному суді і критики України з боку європейських інституцій. Не дарма ж противники закону апелюють до того, що його перед прийняттям потрібно було показати Венеціанській комісії.

Отже, стаття 10 Основного Закону прямо вказує: державною мовою в Україні є українська мова, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Разом із тим, цією ж статтею гарантовано вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Противники мовного закону роблять акцент саме на цьому. Так само вони грають на нормах статті 11, де записано, що держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12 декларує забезпечення державою задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Якщо закон про державну мову приймуть, то він лише сприятиме виконанню державою своїх функцій із захисту україномовних українців. Тому тут претензії до мовного законопроекту незрозумілі.

І, нарешті, стаття 22 - при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Противники посилення статусу державної мови наполягають, що після прийняття закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" звузяться права і свободи представників національних меншин.

Для того, щоб зрозуміти маніпулятивність у заявах Медведчука, Шуфрича, Німченка та інших, звернемося до норм, передбачених законопроектом №5670-Д. Микола Княжицький з парламентської трибуни спростував кілька міфів. За його словами, законопроект не регулює приватне спілкування і мови релігійних обрядів, не створюється мовна поліція, мовні інспектори, законопроект не передбачає кримінальну відповідальність за використання будь-якої іншої мови або будь-яке порушення закону. Санкції - це найбільше адміністративна відповідальність: штрафи, попередження, позбавлення ліцензії. Тут варто згадати, скільки свого часу було ґвалту через заборону паління у кафе, ресторанах і громадських місцях. Мовляв, порушують права курців. Дуже скоро до заборони звикли.

Документ також не регулює і не забороняє використання інших мов: використання кримськотатарської, мов корінних народів і національних меншин регулюватиметься іншим законом, його повинен розробити та внести в парламент Кабінет Міністрів протягом 6 місяців. Законопроект не передбачає й обов'язкової сертифікації на знання мови для всіх громадян. Але вона є однією з умов для заняття найвищих державних посад, і це відповідає європейській практиці. Підтвердження рівня володіння мовою для інших осіб: військовослужбовців, медичних працівників - не потребує складення додаткових іспитів, для цього достатньо того, що людина в школі вивчала українську мову. У нас в школах її вивчають всі. Княжицький навіть пожартував: "Ви чудово розумієте, якщо хтось буде кричати на вулиці "помогите", то міліціонер не повинен у нього питати паспорта, а повинен надати допомогу, якою б мовою ця людина не зверталася".

Противники мовного закону лякають закриттям ЗМІ, які виходять не державною мовою. Цього також не буде, наголосив Княжицький. Норма про обов’язкове дублювання контенту українською вступає в силу через 30 місяців після прийняття закону і не стосується мов Європейського Союзу (офіційними мовами ЄС є 24 мови, серед них болгарська, польська, румунська й угорська, носії яких мешкають в Україні). Тобто, часу для технологічного забезпечення дублювання більш ніж достатньо. 

Обслуговування  споживачів  і медична допомога є державною мовою. Однак, якщо на "Доброго дня" від лікаря пацієнт відповість "Здравствуйте", це не означає, що він не отримає належної послуги.

Окремо про нові бюрократичні органи – це ще один пункт критики мовного законопроекту. За словами Княжицького, створюються лише два органи - Національна комісія зі стандартів державної мови і Уповноважений з захисту державної мови. І головне: переважна більшість норм закону набирає чинності через 2 роки. У деяких випадках ці терміни є більші, як наприклад, для друкованої преси. Таким чином, тривалий перехідний період позбавляє противників закону про держану мову їхнього головного козиря: якщо завтра приймуть цей документ, то всіх російськомовних змусять розмовляти українською. Однак державі потрібно готуватися захищати мовний закон у Конституційному суді, куди, швидше за все позиватимуться прихильники продовження культурної окупації України Росією.

Насамкінець про страшилку – Київ матиме проблеми з європейськими правозахисними організаціями. Дійсно, наша держава ратифікувала міжнародні документи, про які кажуть противники мовного закону. Але законодавство кожної держави є для неї пріоритетним, оскільки у кожної держави можуть бути чи виникнути обставини, які спонукають її до посилення тих або інших норм. Приміром, прибалтійські країни не перший рік отримують зауваження від європейських структур за жорсткі норми щодо володіння державною мовою. Проте Естонія, Латвія і Литва виходять з інтересів титульної нації, яку максимально захищають на законодавчому рівні. Тому слухають зауваження з Брюсселю, але не надто дослухаються. І щось ніхто не чув про суворі покарання щодо них.

І, останнє. З Євросоюзу вже звучать заклики перенести прийняття закону про функціонування української мови на поствиборчий період. Їх днями озвучила комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович. Цю пані стурбувало, що "у контексті виборчої кампанії такі дискусії часто стають поляризованими та не сприяють ухваленню збалансованих рішень". Мабуть, Міятович не повідомили, що у першому читанні законопроект №5670-Д прийняли ще на початку жовтня, тобто, за три місяці до офіційного старту виборчої кампанії. Нині ж розгляд законопроекту навмисно політизують: одні – через прислуговування Росії, інші – бо хочуть завадити Порошенку.

Утім, варто нагадати, хто така Дуня Міятович, аби стало зрозуміло, чому її заява вигулькнула так вчасно для противників закону про мову. Колись вона була представником ОБСЄ зі свободи ЗМІ і в 2016 році під її кураторством видавалися брошурки "Дві країни – одна професія", в яких містилися заклики до діалогу українських та російських журналістів. Віце-спікер українського парламенту Ірина Геращенко тоді жорстко відреагувала на таке неподобство: "Правда в тому, що вже рік в ОБСЄ з боку РФ заблоковано обрання нового представника з питань свободи слова і медіа, а Дуня з Сербії утрималася там завдяки позиції і підтримці РФ". Згодом Міятович пішла на підвищення, ставши комісаром Ради Європи з прав людини, але після цього вона, схоже, далі продовжує дивитися на Україну через кремлівські окуляри. Тому зважати на Дуніну "стурбованість", якою відразу озброїлися вороги української мови, резону немає. Нехай собі говорить, нам своє робить…

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна