На чиїх вухах повисне "рунічна" локшина Савченко

Новий політичний проект Савченко, про перспективність якого стільки говорили, виявився набором міфів і відверто утопічних прожектів, приперчених страшилками про олігархів, які хочуть розвалити країну. Для людей, які хоча б трохи розуміються на політології, програмні установки "РУНи" здалися не просто наївними, але й абсолютно відірваними від реалій. Проте за видимою наївністю приховуються, на перший погляд, невидимі деталі, які дозволятимуть Савченко ще певний час триматися на плаву.

Деталь перша – простота викладу ідейних засад. У них немає нічого незрозумілого для пересічного обивателя: політики – брехуни, партії – непотрібні, олігархи й чиновники далі крадуть, Майдан зрадили, війну треба називати війною, а не АТО і так далі. Розрахунок на те, що ця ідеологія швидко проросте в ґрунті, вже удобреному популістами. Кінцевою метою проекту Савченко, у такому випадку, є делегітимізація існуючої політичної системи. Це перезапуск так званого "майдан без політиків". Логіка проста: якщо "всі – козли", навіщо ходити на вибори.

В цьому контексті показовою є ініціатива Народного трибуналу, який займатиметься очищенням влади. Фактично йдеться про таке собі якобінство на новий лад, але серед певної частини населення ідея "всіх - розстріляти" залишається популярною. На неї цей пункт "РУНи" і розрахований. Забрати і поділити, а якщо не захочуть ділитися – шльопнути за рішенням Народного трибуналу.        

Деталь друга – громади мають розпоряджатися своїми надрами, ресурсами і промисловістю. Таке деформоване тлумачення децентралізації видало замовників платформи Савченко. Це ті особи, які розкручують технологію розхитування регіонів через неконституційні рішення місцевих рад про договірні стосунки з центром. Такі рішення вже прийняли близько десяти обласних і міських рад. І хоча в СБУ звітують про протидію подібним коникам регіональних князьків, повзучий розкол триває. І, схоже, Савченко планує зациклити його на собі і своїй платформі.

Деталь третя, озвучена не депутаткою, а її соратником Назаром Мухачовим: для олігархів вигідний югославський сценарій. Знову ж таки, бачимо маніпуляцію смислами: ненависні народові олігархи + югославський сценарій, про який пересічні українці знають лише те, що в колишній Югославії була громадянська війна, яка закінчилася розвалом країни і тисячами жертв. Про те, що в Югославії не було олігархів, а ця країна розвалися внаслідок етнічних і конфесійних конфліктів, Мухачов мовчить. Ось так народився абсурдний міф "Україна може стати новою Югославією". Додамо: югославський сценарій для нас малювали в Кремлі, коли планували "Новоросію". Він не спрацював, але, як бачимо, у вигляді страшилки продовжує жити.  

Деталь четверта – у війні на сході винна українська влада, а не зовнішній агресор. Це банальне відбілювання Росії активно насаджується в громадську думку не перший день. У даної тези є інший варіант: війна не завершується, бо на ній наживаються олігархи. Залишається додати: наживаються і дають відкати Меркель, Обамі й Олланду. Тобто, твердження повністю абсурдне, розраховане на виборця, який особливо не вникає в політичні тонкощі, але вірить балакунам, котрі в телевізорі "борються" з корупцією і "перемагають" Путіна. У нас склався цілий прошарок громадян, які знають краще за президента, прем’єра і депутатів, як керувати країною, як воювати чи як швидко повернути наших полонених. Савченко – їхній кумир.

Дехто з експертів поспішив назвати програму "РУНи" шаріковщиною, а лідерку руху – "Поліграфою Поліграфинівною". Втім, варто застерегти від поспішних висновків: заяви Савченко та її соратників дійсно виглядали б маячнею, якби у нас не було людей, які приймають їх за чисту монету.