За зрив капітуляції: Чому Зеленський може вигнати Пристайка

В разі, якщо чинного міністра закордонних справ таки буде відправлено у відставку, МЗС має істотні шанси надовго залишитись без керівника, і втратити залишки впливу на зовнішню політику держави, управління якою остаточно буде сконцентровано в Офісі президента

Журналіст відділу «Світ»
За зрив капітуляції: Чому Зеленський мож…

Інформація джерел Depo.ua про вірогідну відставку Вадима Пристайка, які б причини її насправді не зумовили, стала цілковитою несподіванкою. При тому не тільки для широкої публіки – але й для експертного співтовариства. Зважаючи на ймовірну причину відставки – зрив "нормандської" зустрічі у верхах – без роботи потрібно було б залишити Путіна чи Лаврова. Але на це "зе-команді" поки що бракує повноважень.

З внутрішньополітичної точки зору, відставка міністра закордонних справ має сенс. На сході країни за Зеленського голосували, як за "президента миру". В центрі і на заході — як за президента, що "зупинить війну" і якимось чином здобуде в ній дипломатичну перемогу. Сподівання обох сторін не справдились — і цей факт залишає помітний слід на президентському рейтингу. Причини падіння якого, за останніми соціологічними даними до 66%, лежать, звичайно, не тільки у сфері зовнішньої політики.

Але відставка Пристайка, разом із "атакою на корупціонерів у Раді", може на певний час, цей процес сповільнити. Виборцям на Сході розкажуть, що Пристайко недостатньо ефективно працював над організацією "нормандської зустрічі", на якій могли б "домовитися про мир". Громадянам із центру країни та її західної частини нагадають, що Пристайко першим схвалив "формулу Штайнмайєра", яку там назвали капітуляцією і проти якої люди вже виходили на Майдан. І за чинним главою МЗС особливо не пошкодує ніхто.

Але проблема полягає в тому, що після ймовірної відставки міністра закордонних справ "зе-команда", фактично, повертається до стану кінця травня – початку червня. Коли стало зрозуміло, що дипломатична команда попереднього президента не збирається адаптуватись до нової владної вертикалі та її політичних планів. А кадровий резерв "зе-команди" у сфері фахівців із зовнішньої політики – фактично відсутній.

Хоча цього разу існують і відмінності. Якщо навесні якийсь затятий оптиміст іще міг припустити, що міністру закордонних справ вдасться стати учасником дипломатичного прориву, пов'язаного із мирним врегулюванням конфлікту на Донбасі – якщо, звичайно, дипломатичний досвід можна в якийсь спосіб поєднати із таким паталогічним оптимізмом, то зараз все інакше.

Всім без винятку зрозуміло – "швидкого миру" на Донбасі не буде, і роль очільника МЗС у цій площині буде зводитися до роз'яснювальної роботи – як серед власних громадян, так і серед міжнародних партнерів України – того факту, що конфлікт не завершиться найближчим часом. І що Україна в тому не винна. При тому на ймовірного міністра закордонних справ чекатиме реалістичний шанс на те, що невдачі у зовнішній політиці, викликані непоступливою позицією Москви, в будь-який момент можуть оголосити його особистою провиною. Що, звичайно, тільки ускладнює ситуацію з пошуком кадрів на цю сумнівну на даний момент посаду.

Список всіх, хто міг би очолити МЗС, вже неодноразово розглядався перед призначенням Пристайка – і нових облич до нього не додалося. Олена Зеркаль банально не захоче йти на таку посаду із такими перспективами. Богдан Яременко свого часу був в "УКРОПі", його називають людиною Ігоря Коломойського, тому навряд чи віддадуть таку посаду. Втім, Яременко не факт що погодився б – він не справляє враження маріонетки, яким бачать міністра з Офісу президента. Андрій Єрмак чітко розуміє, що будучи особистим радником Зеленського він має набагато більший вплив на зовнішню політику – і набагато менше проблем, пов'язаних із адміністративною роботою, ніж мав би він на посаді міністра. Постпред України при ООН Володимир Єльченко, якому прогнозували посаду посла України в США, теж не справляє враження людини, яка погодилась би за сьогоднішньої ситуації очолити МЗС.

Тому найбільш вірогідним видається сценарій, за якого зовнішньополітичне відомство після ймовірної відставки Пристайка залишиться без міністра. Хтось із заступників, на кшталт Сергія Кислиці чи Василя Боднара, стане виконувачем обов'язків міністра, і виконуватиме необхідні рутинні функції. А реальний центр прийняття зовнішньополітичних рішень остаточно переміститься на Банкову – що, втім, не особливо відрізнятиметься від практики, яка й так склалася від початку правління Зеленського.

Для чинної владної команди така ситуація матиме масу переваг. Крім однієї. Якщо впродовж наступних кількох місяців прогрес як у розв'язанні українсько-російського конфлікту, так і успіхи в зовнішній політиці загалом, будуть такими самими непомітними, як зараз, то у відставку доведеться відправляти вже когось із Банкової.

 

 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme