Муженко розповів подробиці виходу ЗСУ з Іловайська

Про це Муженко написав на своїй сторінці у "Фейсбуці", передає depo.ua.

Коли постало питання щодо оточення в районі Іловайська нашого угруповання – його значно посилили за рахунок частин і підрозділів, які відходили, групувались в районі Іловайська. Там було всього близько 1200-1400 чоловік. Ця цифра приблизна, тому що, на жаль, ми не можемо чітко оцінити кількісний склад добровольчих батальйонів – спеціалізованих батальйонів МВС, НГУ.

І кожного дня ці цифри змінювалися. Конкретно, скільки їх було, неможливо навіть зараз встановити. Ймовірно, це повинні були б зробити посадові особи вищеозначених структур.

Щодо Збройних Сил – є реальні цифри відповідно до донесень та розрахунків – угруповання складало близько 1200-1400 чоловік. Як варіант, я особисто пропонував генералу Руслану Хомчаку – зайти в Іловайськ, зайняти кругову оборону до очікування готовності резервів призначених для деблокування. Була така можливість. Тим угрупованням – понад тисяча людей – було достатньо реально вирішити це питання. Він мені сказав: я це завдання виконати не можу, тому що мені добровольчі батальйони поставили ультиматум – або ми виходимо всі разом, або ми виходимо самі, а ви тут, якщо хочете, залишайтесь і дійте як вважаєте за потрібне. Генерал Хомчак повідомив, що прийняв рішення щодо виводу всього угруповання.
Під час виходу розглядали різні варіанти.

Пропонувався вихід дрібними колонами по 10-15 машин в різних напрямках на широкому фронті, зокрема і на південь, тому що там був простір для руху з виходом в район Маріуполя або, можливо, в район Гранітного. Але було обрано варіант виходу за маршрутами, оговореними з керівництвом російського Генерального штабу – ці маршрути росіяни пропонували як “зелений коридор” для виходу наших підрозділів.
Це була ініціатива Путіна, 26 серпня він про це заявив, і ми впродовж двох днів (!!!) узгоджували з російською стороною питання, яким чином здійснити цей вихід.

Перша умова була для нас прийнятна – вихід “зеленим коридором”, з озброєнням і військовою технікою. Без питань. Але, безпосередньо вже в ніч перед виходом, 28 серпня, десь в районі 22-ї години, на мене вийшов генерал Богдановський – перший заступник начальника Генерального штабу ЗС Російської Федерації – і сказав: “Умови змінюються, ми можемо дозволити тільки вихід, без озброєння і навіть без стрілецької зброї”. Це було для нас неприйнятно, це взагалі створювало серйозну небезпеку для наших військовослужбовців. Інших умов після цієї розмови не було.
Розмову про остаточні умови росіян я невідкладно довів генералу Хомчаку.

Також зазначив, що в такій обстановці потрібно планувати не вихід, а прорив. На місцевому рівні, в Іловайську, рішення про вихід приймалось колегіально, зокрема і з керівництвом добровольчих батальйонів, командирами підрозділів. Вони обрали для себе варіант виходу за завчасно оговореними з росіянами, чітко та покроково, маршрутами із виходом в районі Старобешево.

До речі, однією з умов було те, що тільки після виходу, в районі Старобешеве, ми мали повернути полонених – російських військовослужбовців, які були у складі нашої колони. Нині загальновідомо, що колона була розстріляна, у тому числі розстріляні росіянами і їхні російські військовослужбовці.

Я постійно контактував з російським генералом Богдановським, тому що 28 серпня генерал Герасимов – начальник Генерального штабу ЗС РФ – був у відрядженні, але вже 29-го числа він був на місці, десь у другій половині дня я спілкувався з ним.
До речі, вночі я спілкувався із начальником Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС РФ генералом Картаполовим, і з його заступником генералом Євстратовим, який нині є начальником Головного оперативного управління ГШ ЗС РФ.

Ніхто з них не хотів брати на себе відповідальність за дії російських військ під Іловайськом, адже розуміли, що це є військовий злочин, і що за це комусь доведеться відповідати. Російські генерали перекидали комунікацію з одного на іншого, від перших осіб на других, потім на третьорядних.

У нас не було вибору, нам необхідно було спілкуватись для того, щоб все-таки вирішити питання безпеки наших людей, які мали вийти із цього оточення. Це, до речі, підтверджено документально. У матеріалах слідства такий документ є, де підтверджено чітко по часу, по дням – з ким, коли, скільки хвилин навіть – до секунди – велись переговори з росіянами. Однак, деякі політики, “експерти” заявляють, що Муженко говорить неправду, м’яко кажучи, що Муженко бреше і він ні з ким не спілкувався того часу.

Розглядалися різні варіанти виходу з оточення. Зокрема, у північному напрямку, де у нас теж було недостатньо сил і засобів. Але це також був один з варіантів, що мав право на життя та на успіх. Дійсно, маневр був би неочікуваний і для російської сторони, і для формувань так званої “Новоросії”. Такий варіант також пропонувався командуванню сектора “Б”.

До речі, командування сектора “Б” опинилось в районі Іловайська, скажімо так, по факту. Це не було основним завданням керівника сектору генерала Хомчака – організовувати виконання тактичної задачі щодо взяття під контроль міста Іловайськ, тому що сектор мав набагато більше бойових завдань. Це і виконання завдань у західній і південній частинах Донецька, біля Горлівки, Макіївки тощо. Тобто на великому фронті велись бойові дії угруповання сектора “Б”, і йому необхідно було здійснювати управління цілим сектором.

Втім, виїзд до Іловайська керівника сектору – це його рішення. Хоча, на мою думку, достатньо було б відправити представника або одного із своїх заступників, щоб на цьому рівні забезпечити взаємодію між підрозділами Збройних Сил з відповідними спеціальними підрозділами МВС. Звісно у складі цього угруповання був і представник, а до 22 серпня там був безпосередньо перший заступник міністра внутрішніх справ генерал Сергій Яровий.

Слід зазначити, що так званий “експерт” Юрій Бутусов там теж був 22-го серпня. У мене виникає питання: для чого саме у той час він там перебував? Яке він мав взагалі відношення до планування цієї операції і до присутності в зоні бойових дій?..
Щодо втрат. На сьогоднішній день чітко встановлено втрати підрозділів Збройних Сил України. Всього за серпень місяць 2014 року втрати Збройних Сил склали: безповоротні – 427 чоловік, 781 – санітарні (поранення, контузії тощо, зокрема й психологічні травми).

За підтвердженими даними і списком загиблих та поранених, в період з 21 серпня по 5 вересня 2014 року, в тому числі в районі Іловайська, саме в цьому угрупованні, 150 військовослужбовців Збройних Сил загинули, 90 – отримали поранення. Це реальні цифри.

Щодо кількості загиблих від 366 до 500 чоловік, якими оперували Генеральна прокуратура, військовий прокурор: направлено два запити на ім’я Генерального прокурора України щодо підтвердження відповідних цифр і порівняння обліку Збройних Сил із тим обліком, який є в Генеральній прокуратурі. Але ні на один, ні на другий запит нам так відповіді і не надійшло…

Тож маємо оперувати тільки такими даними: 150 загиблих і 90 поранених з 21 серпня по 5 вересня 2014 року. Наголошую, це втрати Збройних Сил України. Те, що стосується добровольчих батальйонів, вважаю, що облік таких втрат має бути в Міністерстві внутрішніх справ України, Національній гвардії України. Це їхні підрозділи і будемо сподіватися, скажімо так, що там облікована кожна людина, і кожний загиблий поіменно, як це зроблено в Збройних Силах України.