Мова, війна і попередники: Навіщо Зеленський допомагає Путіну зберегти обличчя

Свіже інтерв’ю Володимира Зеленського виданню Politico Europe містить низку показових заяв. Глава держави наполягає на діалозі з Путіним, уникає гострих оцінок щодо нього і водночас вважає, що українська мова не є фундаментом, який об’єднує країну

Мова, війна і попередники: Навіщо Зеленс…
Фото: Офіс президента/Фейсбук

Око спостерігачів різонули одразу кілька пасажів, що пролунали з вуст господаря Банкової. Зокрема, резонанс спричинили слова українського президента щодо мовного питання. Слушно зауваживши, що у Кремля "завжди є два "слабких місця", на яких базується інформаційна політика, – це релігія та мова", і що "ці речі або об'єднують, або розколюють суспільство", далі Зеленський став на тонке. "Державна мова – українська, але в нас, повірте, є російська мова. Багато людей розмовляють польською, угорською, румунською, болгарською, - повідомив глава держави європейському журналісту. – У нас така багата, велика країна. Навколо мови ніхто не буде об'єднуватися, і це вже казали на початку війни, коли окупували Донбас".

Тут Зеленський згадав свою рідну Дніпропетровську область, де "більшість людей розмовляє російською", але попри це місцеві мешканці – "великі патріоти України", які не стали "приєднуватися до російської політики, до ескалації конфлікту й до розколу в Україні".

Що означає теза – мова не об’єднає народ? Чи не натяк це на те, що українська не просто не єднає, але й роз’єднує суспільство? Та й взагалі не в мові справа, головне – бути патріотом? Дуже неоднозначне твердження.  Приміром, якби щось подібне злетіло з вуст Макрона, Меркель чи Джонсона, у них почалися би всередині країни великі неприємності. Хоча ці держави не менш багатонаціональні за нашу. Але підемо далі за текстом інтерв’ю.

На пов’язане з отруєнням російського політика Олексія Навального пряме запитання – чи Путін убиває людей – Зеленський не дав такої ж чіткої відповіді. Каже, "щоб робити ті чи інші висновки щодо пана Навального, нам необхідні деталі". Далі – закручений і малозрозумілий пасаж за кращими взірцями мовлення президента Ющенка чи далі в історію – Горбачова: "Ми розуміємо, що будь-яка політика, спрямована на такі складні питання, направлена на загрозу людям у цій політиці. Я впевнений, що всі лідери повинні об'єднуватися у висловлюваннях, санкційній політиці і зробити все, щоб не допустити продовження такої трагічної, складної політики".

Розвиваючи думку, Зеленський іде далі й обґрунтовує необхідність свого прямого спілкування з кремлівським диктатором. "Повернення наших полонених, а на сьогодні їх 140 (повернуто, – Ред.) – цього б ніколи не відбулося, якби у нас не було діалогу з президентом Путіним", - каже він. Мовляв, тільки Нормандський формат не спрацьовує, його не вистачає: "У нас є питання, які не розглядалися в Нормандському форматі. Це питання повернення наших моряків, гуманітарних складнощів у кримчан, які перебувають у полоні, багато з них – за ґратами. Такі питання треба вирішувати з президентом Росії". Наприкінці інтерв’ю Зеленський ще раз прямо скаже: "Я впевнений, що ми ніколи не зупинимо війну, якщо не будемо говорити з Росією". І ще додає: "Якщо ми не будемо говорити з президентом Путіним, ми не зможемо повністю відновити Україну, повернути всі наші території". Отже, саме перефразована теза про "подивитися в очі Путіну" стала рефреном цього інтерв’ю. Склалося враження, що Зеленський готувався до візиту не у Брюссель, а до Москви. Здається, українського президента так нічому й не навчив попередній досвід спілкування з кремлівським "колегою".

"Повністю незадоволений" президент України форматом Мінських перемовин. І тут же, всупереч самому собі, додає, що "це єдиний формат, у якому ми сьогодні працюємо. Щоб був діалог, який, я впевнений, приведе до повернення територіальної цілісності".

Більш логічною була відповідь Зеленського на питання, чи можуть відбутися вибори на непідконтрольних Україні територіях Донбасу. Заперечивши таку можливість, він зазначив, що провести вільні вибори неможливо без контролю України над своїм кордоном і без українських та західних спостерігачів. Також не буде вільного доступу для всіх партій, не працюватиме правоохоронна система, слушно зауважив Зеленський.

Показовою є й реакція українського президента на запитання журналіста про те, чи були у Зеленського ситуації, коли він розумів, що у нього немає відповідей для людей. Спочатку він сказав, що пішов на вибори, щоб спробувати "провести фундаментальні зміни в Україні", і зараз продовжує в це вірити. Відповідаючи, він визнав важливу річ: попри свої передвиборчі обіцянки, на яких була заснована його президентська кампанія-2019, Зеленський не знає, коли закінчить війну. "У мене немає чесної відповіді, що, наприклад, 31 числа 21-го року я точно закінчу війну, і ми повернемо наші території", - визнав він.

А далі прозвучав пасаж про те, що люди (в даному контексті – матері загиблих українських воїнів) "не хочуть чути від президента, що він невпевнений, чи не знає, чи вагається. Тому є речі, коли ти даєш відповіді, та в цьому випадку я це роблю іноді, але для того, щоб підтримати людей, які мені ставлять це питання". Чи слід розуміти ці слова, як зізнання: інколи президент не говорить людям всієї правди, а каже те, що вони хочуть почути?

Нарешті, лише на перший погляд дивним може здатися намагання Зеленського на завершення розмови атакувати ЗМІ, які, за його словами, "роблять все, щоб зірвати будь-які можливості діалогу. Навіть у межах "Нормандії" чи Мінського процесу". "Це стосується саме тих медіа, які належать чи великим фінансовим структурам, чи політикам, які були у владі до мене та обіймали найвищі посади", - розшифровує президент. І тут все стає на свої місця: йдеться про "попередників", скоріш за все, про п’ятого главу держави Петра Порошенка. Виявляється, саме він, (а не, скажімо, відверто проросійські медіа, які діють в Україні) заважає Зеленському встановити мир на Донбасі. Мабуть, падіння рейтингів "слуг народу" і дихання їм у спину "Європейської Солідарності" Порошенка настільки пече Володимиру Олександровичу, що він жаліється на конкурентів у перші ж вільні вуха, цього разу - європейському медіа. І при цьому дивом забуває про другого конкурента своєї партії, який теж зростає, -  "Опозиційну платформу – За життя". Чи це вже не конкуренти чинній владі, а майбутні партнери?

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"