Бондаренко, протести і вибори: Хто відправляє Зеленського у відставку восени

Політологи давно говорять про три ідентичності, які сформувалися в Україні: національно-демократичну або націоналістичну, проросійську та обивательську або ще ідентичність "холодильника". Припускається, що до 2019 року основні баталії відбувалися між двома першими ідентичностями, минулого ж року вперше вибори зробили носії третьої ідентичності. Зазвичай досить пасивні. Це твердження дискусійне, проте воно має право на існування. При цьому прихильники такого твердження прогнозують, що все одно вітчизняний політикум повернеться до експлуатації стереотипів і міфів перших двох ідентичностей, тому що задля перемоги третьої ідентичності необхідне чудо у вигляді стрімкого зростання економіки, а разом із нею – різкого покращення добробуту обивателя. Чуда не сталося, та й не могло статися, враховуючи комплекс проблем, які дісталися владі від усіх її попередників, плюс – тих проблем, які влада сама собі наробила.

Ці проблеми яскраво проявилися в період карантину. Їх кілька. Перша – Зе-команді попри неймовірний для України рівень підтримки на виборах не вдалося переконати громадян почати довіряти владі. Недовіри до державних інституцій у нас завжди була величезною, змінити в цьому плані ситуацію на краще не вдалося. Швидка деградація парламентської монобільшості, яка неспроможна приймати закони без голосів груп-сателітів, скандальна відставка уряду Олексія Гончарука, який не пропрацював і півроку, та прихід замість нього уряду Дениса Шмигаля, в якому чітко окреслено інтереси олігархів, внутрішні чвари у команді, які постійно виносяться назовні. Звідки ж з’явиться віра громадян у здатність такої влади реально забезпечити обіцянки, які роздаються з високих трибун?

Друга проблема – карантин показав, що, виявляється, у нас не всі "президенти", що ресторан Миколи Тищенка "Велюр" може приймати відвідувачів, а іншим ресторанам – зась, що великі торгові мережі можуть працювати, дрібні – ні. Апофеозом упослідженості можна вважати скандал із "Мрією", вантаж якої навіщось особисто зустрічав президент. Причому пояснення, які звучать з вуст заступника голови ОП Кирила Тимошенка, свідчать, на жаль, що на Банковій так і не зрозуміли, у чому їхня біда.

Сюди ж можна віднести історію з мером Черкас Анатолієм Бондаренком, якого підтримали й інші мери. Чому мери проявляють непослух? Ні, навіть не тому, що відчули слабкість центральної влади і можливість попіаритися серед своїх потенційних виборців, а тому, що виборці бачать, що карантин не один для всіх. При цьому влада реагує на непослух мерів, тобто, на наслідок, замість реагувати на причину. Тобто, на власну безпорадність. І замість припинити кавалерійські наскоки на мерів, їх ще й посилюють. От Черкаська ОДА підготувала позов до Черкаського окружного адміністративного суду про скасування рішення Черкаського міськвиконкому щодо послаблення карантину на території міста Черкаси. Навіщо? Аби робити з мера Бондаренка жертву політичних переслідувань? Схоже, комусь хочеться погратися мускулами перед місцевою владою. Однак ефект від цього буде зовсім іншим, - місцеві еліти, які у нас традиційно перефарбовуються під правлячу в центрі владу, під час виборчої кампанії можуть підняти на свої стяги опозиційні гасла. Їм просто не залишають іншого вибору.

Тому владі сьогодні треба думати не над тим, як показувати свою силу місцевій владі, а як країна житиме після виходу з карантину. Коли коронавірус нікуди не подінеться, більш того, кількість захворювань може і зрости, але з цим доведеться жити, бо знову повернутися на карантин держава вже не зможе.

Однак, повернемося до того, з чого почали: замість економічного чуда виборець-обиватель після карантину отримає значне погіршення рівня життя. В кращому випадку на місцевих виборах він голосуватиме за "острівці стабільності", які обіцятимуть забезпечити "господарники", а в гіршому – хитнеться в бік політсил, які гратимуть на двох ключових ідентичностях. І якщо націонал-демократична ідентичність, хоч і в опозиції до "зеленої" влади, проте не в опозиції до держави, то ті, хто грають на проросійській ідентичності, з місцевих виборів почнуть повертати свій колишній вплив у південно-східних регіонах. В результаті, після обрання місцевих рад Київ може отримати абсолютно неконтрольовані місцеві ради. Причому карантинна фронда мерів на цьому фоні здаватиметься квіточками.

І от що цікаво: двоє "слуг" - Артем Дмитрук і Олексій Леонов – потрапили в об’єктиви камер, коли прийшли з квітами до Будинку профспілок в Одесі пом’янути загиблих під час пожежі 2 травня. Зробили вони це, скоріше за все, за власною ініціативою і з міркувань свого майбутнього позиціонування в Одесі. Але сам факт показовий: він виявив, що у пропрезидентській фракції нема чітко виробленої позиції щодо складних подій в новітній історії. А це означає, що окремі представники цієї політичної сили можуть, за зручної нагоди, опинитися в інших політичних таборах.

Зараз ми стаємо свідками розгойдування по країні протестних настроїв. Переважно вони пов’язанні з карантином і викликані тими проблемами, про які йшлося вище. Однак, схоже, це лише початок. Очолити протести і повернути їх у потрібне собі русло хоче багато політсил. Це така собі тактика дрібних майданів в регіонах, які до дня голосування наприкінці жовтня мають стати віяловими. Аби гасити невдоволення стало вже неможливо. Тож на владу і на всіх нас чекає гаряча осінь.

На тлі того, що відбувається, доволі показовими виглядають вкидання через Телеграм-канали припущення про можливе складання Володимиром Зеленським своїх президентських повноважень. Через втому від неможливості зламати корупційну систему. З огляду на те, з ким асоціюються ці Телеграм-канали та кого піарять – Андрія Портнова – можна припустити, що поки лише промацується ґрунт, але вже дуже скоро тема ймовірного складання повноважень президентом стане топовою на телеканалах, а потім обговорюватиметься на кожній кухні. Це серйозно послаблюватиме позиції Зеленського і дезорієнтуватиме його "слуг". Які без іміджу і рейтингу свого поводиря дуже скоро розбіжаться по окремих групах олігархічного впливу.