Турбопадіння: Чи допоможе Путін зупинити обвал рейтингу Зеленського

Соціологи КМІС оприлюднили результати свого дослідження, згідно з якими рейтинг Зеленського за осінь обвалився на 20%. Причому тенденція падіння триває

Турбопадіння: Чи допоможе Путін зупинити…

Це закономірний і очікуваний процес. Вигравши вибори, президент та його команда зіткнулися з реаліями державного управління, і передвиборчий популізм перестав давати результат. У згаданому опитуванні чітко простежується, як падав рейтинг Зеленського протягом осінніх місяців. На початку вересня рівень довіри до нього становив 72%. У вересні новообраний парламент з коліс прийняв кілька популістських законопроектів – скасував депутатську недоторканність у Конституції (згодом виявилося, що ця недоторканність все одно лишається) і прийняв закон про імпічмент. За встановленою ним процедурою, нагадаємо, президенту можуть оголосити недовіру хіба тоді, коли він когось уб’є або публічно зрадить державу. Але для пересічного громадянина сам факт появи такого закону став позитивним явищем.

Однак попри ці речі вже у вересні почалися скандали зі "Слугами" - двох із них упіймали на кнопокдавстві. За це їх покарали гривнею, проте до виключення з фракції справа не дійшла. За цим скандалом один за другим почалися "зашквари" з переписками нардепів. У підсумку в жовтні рейтинг Зеленського просів на 8 пунктів – до 66%. А до кінця листопада – до 52%. Окрім внутрішніх розбірок у "зеленій" фракції, на різке зниження рівня довіри до президента вплинули й інші фактори – тарифи не зменшилися, почалася епопея із прийняттям закону про ринок землі, плюс до цього – певна частина громадян могла відвернутися від нещодавнього любимця через політику примирення із сепаратистами, яку обрала влада. А з огляду на цілу низку наступних дій, які робитимуться найближчим часом – остаточне прийняття земельного закону, ймовірно прийняття після зустрічі в "нормандському форматі" 9 грудня нового закону про особливий статус Донбасу, в якому може опинитися й амністія сепаратистів – рейтинг Зеленського падатиме ще стрімкіше. Однак є одне велике "але" - падатиме по всій країні, чи в окремих регіонах.

Тут зробимо невелику ремарку, з якою, можливо, хтось і дискутуватиме. Історія української державності, яка нараховує 28 з гаком років, це така собі гра в перетягування канату між проросійськими і проукраїнськими силами. В СРСР жартували, що на чолі країни змінюються лисий і волосатий. Ця традиція, до речі, лишилася в Росії: "волосатого" Єльцина змінив лисий Путін, потім один президентський термін побув "волосатий" Медведєв, ну і далі Путін, Путін, Путін… У нас все складніше: першого президента Леоніда Кравчука, з іменем якого асоціювалося проголошення Незалежності та референдум, 28-му річницю якого відзначатимемо у неділю, на посаді змінив Леонід Кучма, котрий ішов на вибори з гаслами поновлення економічних зв’язків з Росією та іншими колишніми республіками СРСР, з російською мовою в статусі другої державної (це Леонід Данилович так і не виконав. На другому терміні правління його політика набула очевидних прозахідних рис), наступник Кучми – Віктор Ющенко – прийшов до влади на патріотичних гаслах, його змінив Янукович, за керівництва якого були і Харківські угоди, і мовний закон Ківалова-Колесніченка, і, як закономірний підсумок, відмова від асоціації з ЄС, різкий поворот у бік Росії, і Майдан, який змів Януковича і його "регіоналів". На патріотичній хвилі вибори виграв Порошенко. П’ятирічка його правління характеризується антиросійським курсом України. Але Порошенко програв вибори, і в цьому також можна угледіти закономірність – втома від реформ і війни, посилена підривною політикою як Росії, так і вітчизняними ЗМІ, що переважно належать лояльним до Москви олігархам, зробили свою справу.

Однак у випадку Зеленського не йшлося про фігуру на кшталт Януковича, яка враз розверне Україну у сторону Кремля. Та наступник Порошенка дуже швидко опинився перед вибором, яку з одвічних парадигм розвитку країни обрати – прозахідну, вона ж націоналістична, чи проросійську. Він отримав підтримку по всій державі, але задовольнити і схід, і захід неможливо, кожному з президентів доводилося обирати, на яку частину більше спиратися. Хтось, як Янукович, робив це відразу, хтось, як Кучма, після досвіду управління державою, який Леонід Данилович узагальнив уже крилатою фразою "Україна – не Росія".

9 грудня свій вибір зробить Зеленський. І Москва, і значна кількість її агентури в українській політиці, кровно зацікавлені, аби гарант Конституції став у вигідну для РФ колію. Тому навколо майбутніх переговорів у "нормандському форматі" з’являються інші дражливі теми: прямі поставки російського газу, що подається як спосіб зменшення тарифів, можливий обмін полоненими з "Л/ДНР" як крок до переговорів Києва з Донецьком і Луганськом, законопроект про виплату пенсій жителям окупованих територій, який парламент може прийняти вже найближчим часом. Простіше кажучи, Зеленському пропонують на перший погляд вигідну угоду: він продовжує мирний курс в обмін на здешевлення газу і припинення бойових дій на Донбасі після відмашки бойовикам із Кремля. Такий сценарій більш ніж влаштовує Путіна. Знайдуться у нього прихильники і в Берліні та Парижі.

Прогнозовано, Зеленський отримає стабілізацію рейтингу навіть в разі прийняття закону про ринок землі. Але для цього потрібні ще дві речі. Перша – припинення внутрішніх війнушок у владі. Друга – потужна медіа-кампанія про те, що розвиток подій за вище описаним сценарієм не капітуляція, а перемога. Простіше кажучи, доведеться включити машину пропаганди. І тут руку допомоги можуть подати як так звані "канали Медведчука", котрі на сьогоднішній день найбільше критикують владу, й "Інтер", і медіа Пінчука. Якщо всі дружно виключать негатив проти Зеленського і "Слуг", рейтинги припинять падіння.

Однак у цієї угоди є й інший бік – президент втратить у західних, центральних регіонах і в Києві. Наскільки багато і різко, сказати поки важко. Тому Зеленський і його команда мають зробити вибір – вони і далі будуть тією силою, яка об’єднала Україну, чи повторять вічну нашу біду з грою політиків на розколотій свідомості українців.

Тут варто нагадати ще одне опитування, проведене фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології. Згідно з отриманими ними результатами, 75% громадян схвалюють переговори Зеленського з Путіним для вирішення конфлікту на Донбасі. Тобто, згода дуже значної частини суспільства на те, що патріотична її частина називає капітуляцією, існує. І президент може спертися на громадську думку, аби проводити політику примирення. Та в наведених цифрах є пастка: навряд чи ці 75% хочуть, щоб Україна програла.

І, останнє – якщо Зеленський зійде з того курсу, на який він став, і не мінятиме мир на газ чи ще якісь забаганки Росії, тоді можна очікувати посилення антивладної риторики олігархічних медіа. А разом із цим – продовження падіння рейтингу президента і його політсили. Depo.ua вже писав, що "ОПЗЖ" активізувався в регіонах півдня і сходу з метою повернути собі контроль над електоратом колишнього біло-голубого поясу "регіоналів". Незважаючи на те, вдасться Зеленському чи не вдасться домовитися про мир на Донбасі, ця політсила і далі посилюватиметься в цих регіонах з метою перемогти там на місцевих виборах. І, не виключено, на дочасних парламентських, якщо падіння рейтингу президента і "Слуг" не вдасться зупинити навіть попри вище описаний сценарій, і йому доведеться розігнати нинішню Раду. При таких розкладах "зеленим" доведеться звертатися до патріотичного виборця, який, у випадку виконання владою вигідних для Росії кроків зараз, відмовить їй у підтримці потім.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"