Марія Матіос: Політики досі тримаються за милиці радянського часу

- Як відомо, комітет з питань культури, хоч і нечисленний - в нього входять сім чоловік, але, судячи з усього, багатий: у його складі - мільярдери Сергій Тартура і Вадим Новинський...

- Наскільки я знаю, вони вже не мільярдери. У зв'язку з війною і кризою багато наших бізнесменів серйозно постраждали. Правда, я чужі гроші не рахую - це нехай вороги рахують зуби та ребра.

Якщо ж говорити про їхнє рішення - це було їхнім бажанням і має свою логіку. Новинський займається церковної темою. Тарута, як я розумію, - меценатськими проектами. Зараз він відкрив виставку відреставрованих коштовностей Києво-Печерської Лаври, в яку були вкладені великі гроші.

Тут Марія Матіос запримітила в кулуарах Сергія Таруту, який йшов у своїх справах:

- Сергію Анатолійовичу, як раз про Вас запитують і про те, як Ви працюєте в комітеті.

С.Т. - Багато хто не вірив, що я сам написав заяву щодо вступу у даний комітет. Ми повинні формувати новий інтелект нації. Ми переходимо в ту еволюційну частину розвитку всього світу, де доля ручної праці скорочуватиметься - це буде 3-5%. Все інше - це сучасні інформаційні технології.

Продовжуємо вже спілкуватися з Марією Матіос без Тарути.

- Але у нас, на жаль, судячи з проекту бюджету, навпаки, спостерігається погіршення фінансування культури...

- Я дивилася редакцію бюджету. Спочатку уряд хотів перекинути ряд позицій на місцеві бюджети. Проте комітет та громадськість відстояли позицію, що національні колективи, заклади культури національного значення, такі як Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського, Національний заслужений академічний народний хор України імені Верьовки, Національна Опера, Київ не може утримувати. Це ж візитна картка, обличчя країни.

Є ще Софія Київська, історико-культурний заповідник «Києво-Печерська лавра» - це об'єкти, внесені до списку ЮНЕСКО. Значить має бути і відповідне обслуговування. Ми відстояли це питання, і, наскільки я розумію, дані об'єкти місцевій владі не віддадуть, вони будуть фінансуватися з державного бюджету.

До нас на засідання комітету приходив міністр, і ми аргументували і переконали, а він, у свою чергу, переконав чиновників.

- Як йдуть справи з іншими проблемними напрямками, наприклад, з розвитком проекту «Українська книга»?

- Ми б'ємося над продовженням пільг на видавництво української книги та книговидання. Попередній склад Верховної Ради, який приймав дані пільги, хитренько «втулив» у цей розділ пільги на ввезення поліграфічного обладнання - це сотні мільйонів гривень. Також під пільги потрапляли й виробники паперу - це «відомий» Царьов у свій час вніс поправку до цього закону. Виробники паперу - це мільярди.

Логічно, що уряд вирішив позбутися від цих «пільговиків». Але це треба робити не за рахунок української книги. Раніше пільги на цей проект становили близько 40-60 мільйонів гривень на рік. У межах країни - це ніщо. Зараз ми сподіваємося, що певну суму на українську книгу ми все ж в бюджеті відобразимо. Зараз до влади прийшли люди, які розуміють необхідність цього питання. Ми не можемо звинуватити В'ячеслава Кириленка (міністр культури - ред.), що він не розуміє цих речей.

- Як Ви оцінюєте діяльність Кириленка в уряді?

- На посаді міністра він поки не зробив нічого - ні доброго, ні поганого. Поки що від нього виходять заяви загального плану. Але він був головою комітету з питань культури, і він всі проблеми знає. Це його стихія. І я думаю, що ми знайдемо точку перетину та розуміння. До того ж у нас в комітеті сидять професійні люди, немає випадкових людей, яких туди загнали тільки заради того, щоб сидів у комітеті. Нас мало, але ми в тільняшках.

- Кириленко днями заявив, що без міністерства в Україні не існувало б культури. Як Ви прокоментуєте таку заяву?

- Я думаю, що без багатьох підрозділів в міністерстві культура б вижила і розвивалася без бюрократичних механізмів краще, ніж зараз. Очевидно, що ми ще не дійшли до того часу, коли можна було б розформувати міністерство культури. Вони існують у кожній цивілізованій європейській країні. Але мають інші функції, іншу структуру та займаються іншими речами.

Я думаю, що проблема країни полягає в тому, що політики не хочуть ламати діючу систему. Навіть ті, хто є прогресивними та сучасними, все одно тримаються за старі механізми й милиці радянського часу. У мене колись був перелом ноги, і я добре знаю, як складно і страшно потім кинути милиці й піти. Мені здається, що Україна зараз якраз перебуває на тому рубежі, щоб відкинути все те, що заважає їй розвиватися.