Дві країни – одна найстаріша професія: Коли НСЖУ організує семінари з росіянами в Криму?

У п'ятницю українські медійні організації висловили недовіру керівництву Національної спілки журналістів та інформації, яку вона оприлюднює щодо стану свободи слова та стану українського медіаринку. Претензій у журналістської спільноти до голови НСЖУ Сергія Томіленка назбиралося чимало: політичні маніпуляції, викривлення реальної ситуації зі свободою слова в Україні, гра під дудку медіа-олігархів і захист проросійських ЗМІ.

"Ми, українські медійні організації, висловлюємо публічну недовіру керівництву НСЖУ, оскільки його риторика містить маніпуляції, що, за дивним збігом обставин, відповідають інтересам окремих політичних кіл та олігархічних кланів, спотворюють реальність та сприяють поширенню фейків і дезінформації про реальну ситуацію в медіа сфері, - йдеться у заяві журналістських організацій. - Ми вважаємо, що українська медійна спільнота має ініціювати створення абсолютно нової членської журналістської організації, створеної на засадах незалежності, підзвітності та прозорості".

Під зверненням підписалися відомі журналісти та поважні громадські структури – ГО Інститут масової інформації, ГО "Детектор медіа", Інститут демократії ім. Пилипа Орлика та інші, хто опікується відстоюванням права українців на отримання чесної інформації. Під заявою подано значний перелік претензій до Томіленка – від сумнівності критеріїв і методології оцінювання медійних процесів до відвертого захисту холдингу "Вєсти" і сайту "Страна", щодо яких виникли запитання про джерела фінансування. Натомість, в НСЖУ це назвали випадками "силового впливу" з боку ДФС чи ГПУ на ЗМІ.

Для тих, хто слідкує за медійними процесами в Україні, позиція підписантів звернення видається цілком зрозумілою. Єдине зауваження: на жаль, така реакція не була висловлена раніше. Через це маніпуляції від НСЖУ лягали тавром на нашу країну, адже міжнародні правозахисні організації у своїх висновках орієнтуються на звіти громадських організацій та спілок. У тому числі, і Спілки журналістів України.

У свою чергу, Depo.ua і собі зацікався особою Сергія Томіленка. І виявилося, що очільник НСЖУ має всі ознаки російської "консерви". Але про все по порядку.

Дві біографії

Майбутній головний спілчанин народився у Черкасах 42 роки тому. У рідному місті працював заступником головного редактора газети "Молодь Черкащини", головним редактором обласної газети "Нова Доба", З 2006 року – голова Черкаської обласної організації Національної спілки журналістів. Має кваліфікацію тренера з практичної журналістики - випускник програми IREX U-Media "Тренінг для Тренерів". Активно проводить власні семінари та тренінги з практичної журналістики для регіональних журналістів. З травня 2012 року призначений на посаду першого секретаря НСЖУ, З березня 2014 до квітня 2017 року виконував обов'язки голови Спілки у зв'язку з призначенням Олега Наливайка головою Держкомтелерадіо України. Повноправним головою став у квітні минулого року на черговому з'їзді НСЖУ. Офіційна біографія – навіть нема до чого підкопатися. Тому звернемося до деталей, в яких, як відомо, ховається диявол.

У вересні 2016 року чотири тодішні секретарі Спілки Олександр Бухтатий, Віктор Набруско, Віктор Шпак та Віктор Чамара звернулись з відкритим листом до засобів масової інформації, а також до представників Міжнародної і Європейської федерацій журналістів, де повідомляють про сплановану кампанію з дискредитації НСЖУ та введення в оману міжнародних журналістських організацій. Зокрема, вони застерегли, що різноманітні заходи за участі представників Союзу журналістів Росії, в яких бере участь і перший секретар Спілки Томіленко, не представляють офіційної позиції всього колективу НСЖУ в умовах прямої й цинічної воєнної та інформаційної агресії Росії.

Автори листа зауважили: Томіленко не є повноважним керівником Спілки, а є особою з окремими технічними і тимчасовими повноваженнями, який "скориставшись відсутністю чинного голови фактично незаконно присвоїв одноосібне право репрезентувати інтереси й позицію НСЖУ на міжнародному рівні, які в його інтерпретації не тотожні позиції більшості членів НСЖУ". Обурення членів Спілки викликало й те, що на міжнародних заходах, де обговорювалися питання забезпечення свободи слова й інформації, Україну з ініціативи Томіленка представляли особи, які дискредитували себе утисками інформаційних свобод в часи режиму Януковича, а творчі проекти із Союзом журналістів Росії, дискусії щодо "мови ворожнечі" та підготовка й видання спеціальних словників "на допомогу" утвердження в Україні "лексики толерантності та шляхетності" в умовах фактичної війни виглядали як повний абсурд. Але масове невдоволення журналістів і звернення секретарів Спілки щодо політики, яку проводить Томіленко, до увагу взято не було. І вже за півроку він очолив НСЖУ. Чому так сталося?

Дружок Дуні Міятович

Пояснення варто шукати у пресловутому грантоїдстві. Панові Томіленку закидали нав'язування Україні неприйнятних моделей внутрішнього миротворчого громадянського діалогу за зразком повоєнних Балкан, точніше, Боснії і Герцеговини, які підтримувалися офісом на той момент головної по свободі слова в ОБСЄ Дуні Міятович. У грудні 2016 року віце-спікер ВР, колишній журналіст Ірина Геращенко обурювалася з приводу методички ОБСЄ для українських і російський журналістів, котра будувалася на тезі "дві країни – одна професія". А от Томіленко, який розкритикував заяву віце-спікера, й далі діє у матриці, заданій пані з Європи, що означає загравання із пропутінським Союзом журналістів Росії, який жодного разу не засудив агресію РФ стосовно України.

Після обрання Томіленка головою НСЖУ конфлікт між ним та журналістським співтовариством лише посилився. Проти методів друга Міятович виступила Незалежна медіа-профспілка України, вона висловила невдоволення продовження тісної співпраці громадських об'єднань вітчизняних журналістів та РФ. Члени НМПУ пояснюють, зацікавленість Міятович в кандидатурі Томіленка його лояльним ставленням до міжнародної політики Росії в питаннях свободи слова. Воно, зокрема, виявляється у не включенні до складу українських делегацій журналістів, які мають антиросійські погляди, що не влаштовує НМПУ. У жовтні минулого року Міятович навіть неофіційно приїжджала до Києва, аби розрулити протистояння. Як бачимо, єдине, чого вона досягла, так це дала можливість Томіленку провести скандальний круглий стіл, за підсумками якого оприлюднили резолюцію "Припинити тиск на журналістів та медіа". Яка й спричинила новий гучний конфлікт у вітчизняній медіа-спільноті, який, скоріше за все, закінчиться остаточним розколом НСЖУ на проросійський та патріотичний табори.

"Ми же братья" від Томіленка

Спілкування очільника журналістської організації з росіянами, як ми вже згадували, почалося задовго до його обрання головою Спілки. На початку 2014 року він разом із секретарями Спілки журналістів Росії Ашотом Джазояном та Надією Ажгіхіною під егідою ОБСЄ Міятович виступив ініціатором проекту "Дві країни – одна професія". Коли Служба безпеки на три роки заборонила Джазояну в'їзд до України за порушення порядку перетину державного кордону під час візитів на територію АР Крим та діяльності на шкоду національній безпеці України, Томіленко вимагав від СБУ пояснень. Той факт, що російський медійник впродовж 2014-2016 рр. брав активну участь в організації та проведенні в анексованому Криму медіа-форумів за участі російських діячів з антиукраїнськими поглядами, для нього, очевидно, не підстава для заборони. "Ми же братья", чи не так, пане Томіленко?

З метою збереження пані Міятович важелів впливу на вітчизняну журналістику, Томіленко напередодні проведення чергового з'їзду НСЖУ ініціював семінари для редакторів та журналістів регіональних друкованих та Інтернет-видань. Їхніми учасниками були представники місії ОБСЄ та згадувана вище Ажгіхіна. В журналістському середовищі це сприйняли як піар-хід Томіленка, який піднімав власний статус.

Як сталося, що він став головою Спілки, яка має висловлювати думку всіх журналістів, а не лише тих, до кого має симпатії її голова. Тут доречно згадати, як Томіленко в червні минулого року кидався на амбразуру, захищаючи Ігоря Гужву. Або в лютому цього року, коли вкотре став на захист медіа-холдингу "Вєсті", коли в його офіс прийшли правоохоронці. Справедливі вимоги до власників медіа, яке фінансується міністром-біженцем Клименком, він назвав "проявом дикунства людей при владі і людей в погонах". Раніше "дикунством" він називав блокування ще одного проросійського ЗМІ, каналу NewsОne.

Раз, два і в дамках…

За місяць до свого обрання, Томіленко розвинув бурну активність. Про семінари для регіональної преси вже згадувалося. З приводу них у журналістському середовищі виник конфлікт. Зокрема, на той час секретар НСЖУ Тетяна Котюжинська на сторінках Інтернет-сайту "День" опубліковано статтю "Миротворчі конференції" - сценарій може бути несподіваним". В ній вона попереджала про небезпеку політики, яку веде Томіленко. Але це ще не все. Той звертався до місії ОБСЄ щодо допомоги в поновленні роботи "Радіо Вєсті", запросив на з'їзд серйозних людей – директора офісу місії ОБСЄ зі свободи ЗМІ Фране Мароєвича, помічника генерального секретаря Міжнародної федерації журналістів Олівера Моні-Кьорла, генсека Європейської федерації журналістів Рікардо Гутьєреса, голову Товариства польських журналістів Кшиштофа Сковронського – чим мав намір справити враження на делегатів. Вже тоді з'явилася кулуарна інформація, що їх начебто намагаються заохотити не лише гучними іменами, але й більш матеріальними речами.

Його головним конкурентом був Олександр Бухтатий, головний консультант головного Департаменту інформаційної політики президентської Адміністрації, який сприймався багатьма делегатами, як ставленик влади. Так Томіленко і люди, які його рухали, зіграли на застереженнях частини журналістської спільноти щодо можливого втручання влади в діяльність Спілки. Томіленка ж не вважали самостійною фігурою, адже на хазяйстві його залишив попередній голова Олег Наливайко. То ж, ймовірно, були сподівання, що все одно керуватиме Наливайко, а його креатура буде зіц-головою. Але помилилися. Новообраний голова НСЖУ ще з більшим азартом взявся реалізовувати хибну стратегію "Дві країни – одна професія".

Це спричинило нові скандали. Останній стався минулого місяця, коли Національна спілка журналістів оприлюднила спільну заяву із Союзом журналістів Росії, закликавши звільнити українського журналіста Станіслава Асєєва, якого з червня 2017 року тримають в ув'язненні у Донецьку. На це загравання з рупорами Кремля жорстко відреагувала Ірина Геращенко, наголосивши, що звільнення Асєєва залежить виключно від президента Путіна. Але його у зверненні не згадали. Також вона обурилася через відсутність у заяві прізвищ Сущенка і Сенцова. "Мене нудить від цієї публічно обраної політики "двє страни - одна прафєсія". Рада, що ніколи не була членом спілки, бо зараз мені б було за це соромно", - наголосила Геращенко.

Не зайвим буде нагадати, хто очолює Союз журналістів Росії. Володимир Соловйов, не той, який щодня виливає відра бруду на Україну, а його тезка, який був головним продюсером телеканалу "Росія" (ВГТРК), з 2017-го – радник директора телеканалу "Росія-1". Тобто, цей Соловйов готує бруд для іншого. До речі, голова Союзу журналістів Росії хоче запросити членів НСЖУ відвідати Крим для налагодження контактів та організації захисту російських та українських журналістів. Соловйов також має намір продовжити співпрацю між журналістськими організаціями України та Росії.

Пане Томіленко, треба їхати. Це ж такий шанс сподобатися лояльним до Кремля грантодавцям з ОБСЄ та місцевим "опоблоківцям". Подейкують, що голова НСЖУ начебто вже заручився підтримкою в оточенні Сергія Льовочкіна, що його включать до списку "Опозиційного блоку" на наступних парламентських виборах. Тому так і старається…