Обмежити Зеленського: З чим підуть на вибори Порошенко, Тимошенко та ліберали

"Було весело". Так спікер Андрій Парубій підсумував інавгурацію Зеленського. Ще веселіше буде тоді, коли учасники виборів виступлять колоною проти "Слуги народу" на позачергових виборах

Сьогодні відбулася інавгурація Володимира Зеленського. Він став шостим президентом України. І одразу заявив про розпуск Верховної Ради. Завтра відбудуться консультації з фракціями, необхідним є також відповідний указ.  

"Згідно з нормами чинного законодавства, якщо виборчий процес почався, то жодне з рішень судів не може зупинити його. Як тільки буде оприлюднено указ (про розпуск Верховної Ради - ред.), з наступного дня ми будемо вже у виборчому процесі", - розтлумачила ситуацію з дочасними виборами секретар Центрвиборчкому Наталія Бернацька.

Проте, зауважимо, це не означає, що оскаржувати наміри Зеленського непотрібно. Більш того, рішення суду на користь розпуску ВР може стати ефективною зброєю в руках того з учасників виборів, хто першим заявить про державний переворот і спробу узурпації влади Володимиром Зеленським. До того ж, є інші можливості добиватися свого у судах, йти до Конституційного суду і навіть до ЄСПЛ, адже розпуск ВР у неконституційний спосіб є порушенням прав виборців нинішнього складу парламенту. Але про все по-порядку.

Хто і з чим піде на вибори

З передвиборчими гаслами "Слуги народу" все більш-менш зрозуміло: повне перезавантаження влади, нові обличчя, головний лозунг – за все хороше проти всього поганого. Звідки візьмуть людей у списки? Враховуючи, що мета – не привести до парламенту ефективних законотворців, а "сделать их вместе" - до списку можна набрати лояльних експертів, грантоїдів, друзів, друзів друзів і так далі.

Так само зрозуміло і з риторикою "Опозиційної платформи – За життя" - вона гратиме на темі "Зеленський обдурив юго-восток, бо, як і Порошенко, хоче вести Україну в НАТО і ЄС". Плюс – за інерцією екс-"регіонали" атакуватимуть колишні провладні політсили, обіцятимуть переглянути закон про мову, знизити тарифи на газ або й взагалі пробачити всім борги за комуналку, вимагатимуть від нового глави держави прямих переговорів з Росією і вожаками бойовиків з ОРДЛО і так далі. Тобто, говоритимуть те саме, що й зараз, але з акцентом на тому, що Зеленський не виправдав сподівання виборців півдня і сходу.

Цікавішими можуть бути політичні ігри інших претендентів на потрапляння до парламенту. Почнемо з "Батьківщини". Чи не вперше за історію цієї партії їй доведеться входити в кампанію не на опозиційних лозунгах. Ми зараз спостерігаємо, як Юлія Тимошенко намагається переконати Зе-команду у своєму політичному партнерстві. Більш того, ходять чутки про можливе призначення головою СБУ нардепа з "Батьківщини" Владислава Бухарєва. Але проблема Юлії Володимирівни в тому, що підтримка дій Зеленського для неї однозначно програшна, особливо з огляду на реваншистські тенденції, які видно не озброєним оком. Та й допомагати "Слузі народу" критикою "БПП" чи політпроекту, з яким, ймовірно, піде на вибори команда Володимира Гройсмана, резону немає – можна зрештою опинитися в ролі Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко, яка на парламентських виборах 2006 року критикувала "помаранчевих", чим лише допомогла Партії регіонів і комуністам, а сама залишилася за бортом, не подолавши прохідний бар’єр.

Єдиним технологічно виграшним варіантом для "Батьківщини" наразі виглядає похід на вибори власною колоною у координації з іншими націонал-патріотичними силами. Без взаємного поборювання з ними. У партії Юлії Тимошенко є свій виборець, але для подолання прохідного бар’єру його може не вистачити, тому що значною мірою це і потенційні виборці "Слуги народу". Однак за умови розділення з іншими антиреваншистськими силами ідеологічних смислів, "Батьківщині" цілком до снаги отримати власну фракцію у наступному парламенті. Приміром, Тимошенко може застовпити за собою соціальну риторику, зокрема, звинувачувати команду Зеленського у небажанні знижувати тарифи чи у намірах запровадити продаж землі. Але при цьому не йти на поле право-консервативної опозиції, не чіпати тем віри, мови і так далі.

Цією право-консервативною або націонал-демократичною опозицією стане партія Петра Порошенка. Попри те, що її спікери досить негативно налаштовані до рішення Зеленського про розпуск ВР і називають його антиконституційним, на перевибори вони підуть. Утім щодо їх позиції є кілька зауважень.

Перше – ця політсила сподівається успішно зіграти на мажоритарних округах, оскільки у "Слуги народу" поки не видно кандидатів на округи. Однак не все так райдужно. За останні роки не лише в Києві, а й у регіонах з’явилася ціла когорта професійних громадських активістів, які цілком здатні стати опорою Зе-команди на виборах. Тут слід розуміти, що мета дочасних виборів - у приведенні до сесійної зали президентської фракції "Слуга народу" у такій чисельності, яка дала б можливість уникнути торгів навколо коаліції. Чи по силах місцевим громадським активістам, яких добре знають в якості критиків усіх і вся, "винести" досвідчених претендентів на мандат в округах? Так. Що потім робитимуть з цими активістами у ВР? Вирішуватимуть проблеми по мірі їх появи. Зараз головна проблема для Зеленського – мати власну більшість у новій Раді, і задля цього все робитиметься.

Друге зауваження – слід розуміти, що кампанію супроводжуватимуть судові рішення про заборону виїзду за кордон представників вже колишньої влади, проти них порушуватимуть кримінальні справи, по нових і старих справах вестиметься серйозна дискримінаційна робота проти цих політиків в олігархічних ЗМІ. Тобто, з одного боку, націонал-патріотичним силам є з чим іти до свого виборця, адже все, що під час президентських виборів було завуальовано – відкат у гуманітарній політиці, повернення до України екс-"регіоналів", які повтікали після Майдану та їхня діяльність на користь Зе-команди, потенційно небезпечні для єдності держави розмови про референдуми, у перспективі навіть прямі переговори із вожаками бандформувань "ЛДНР" - потроху проявляється. А з іншого боку – проти цих сил працюватиме потужна машина дискредитації. Її ефективність на собі відчув Петро Порошенко під час президентських виборів.

Враховуючи небезпеку отримати в майбутньому парламенті більшість, яка закріпить реванш, вже сьогодні націонал-патріотичним силам потрібно почати широку дискусію з ідеологічно близькими політпроектами про формат участі у виборах. Подібний формат був у 2011-12 роках, коли сформувався "Комітет опору диктатурі". Переговори в його рамках ішли не бездоганно, проте на парламентські вибори 2012 року комітетчики вийшли з низкою рішень – поділили між собою мажоритарні округи, домовилися про похід різними, але дружніми колонами, висунули спільний список, куди увійшли авторитетні особи. Домовленості дали результат – в ВР створилася дуже потужна опозиція режиму Януковича. Ця опозиція зрештою і стала політичним ядром Революції Гідності.

"Комітет опору реваншу" (назва може бути й іншою) міг би стати майданчиком для переговорів. Хто не забажає – може йти власним шляхом. У 2012 році так зробив "УДАР". Цього року партія Віталія Кличка також не проти взяти участь у виборах. Проте для неї, а тим більше для "Народного фронту", чи як він зватиметься в разі ребрендингу, подолання 5-відсоткового бар’єру виглядає сумнівним. Тобто, є стимул сідати за стіл переговорів, але починати потрібно ні із взаємних образ, бо це шлях у нікуди, а з маніфестації спільної позиції. На вибори та на парламентську каденцію. Простіше кажучи, нинішні політичні обставини, досить несприятливі для націонал-патріотичних сил, повинні змусити їх до спільного походу на вибори.  

Дрібні ліберали

Братимуть участь у перегонах і політсили, які прагнуть бути новими обличчями, хоча цю нішу вже застовпив "Слуга народу". Їх вистачає – від "Громадянської позиції" Анатолія Гриценка, "Самопомочі" Андрія Садового і "Голосу" Святослава Вакарчука до дрібніших та не менш амбіційних на кшталт ліберального руху "Люди важливі". Шанси потрапити до парламенту поодинці у них, як свідчать соцопитування, незначні. Тому у цих політпроектів є три варіанти. Перший – почати переговори про спільний похід на вибори у списку одного з політпроектів. Цей шлях сумнівний з точки зору реалізації – занадто багато амбіцій у їх лідерів. Другий – окремими групками долучитися до "Слуги народу", якщо там, звісно, захочуть мати у себе потенційних "троянських коників". Третій – постукатися у двері до політсил, які в ідеалі спробує об’єднати партія колишнього президента. Утім, не всім із цих хлопців відкриють двері, особливо учасникам президентських перегонів, які не стільки працювали на свою перемогу, скільки на поразку Порошенка. Тому дозволимо собі припустити, що коли якась із цих політсил і потрапить до наступної Ради, то буквально зачепившись за прохідний бар’єр.  

Окремої уваги заслуговують "радикали" Олега Ляшка. Соціологи не дають їм шансів на проходження до майбутнього парламенту. Схоже, "ляшківці" дійсно опинилися у дуже складній ситуації: їхні спікери на телеекранах випромінюють упевненість у своїх силах, продовжують критикувати вже колишню владу, чим підігрують новій, але поки не зрозуміло, з чим і з ким Ляшко збирається перемагати. До речі, це ж стосується й осколка "регіоналів" - "Опоблоку", того, який орієнтується на групу впливу Рината Ахметова. Скидається на те, що вони хапатимуться за соломинку – мажоритарні округи.

У підсумку маємо картину, на якій багато різнокольорових мазків, але немає чіткого малюнку. Якщо зупинити вибори все ж не вдасться (бо за часів Віктора Ющенка, у 2008 році, таке вже було – тоді Окружний адміністративний суд міста Києва виніс ухвалу про призупинення указу президента про дострокові парламентські вибори), тоді найближчим часом ми побачимо, як із цих мазків формуватимуться доволі чудернацькі малюнки, яких за умов чергових виборів ніколи б і не було.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна