Липова самостійність: Як Кирил визнав Росію державою-агресором

На попівському зібранні Російської православної церкви відбулося кілька речей, які матимуть серйозні наслідки для українського суспільства. Перша – спроба узаконити автономний статус Моспатріархату, внісши відповідні зміни до документів РПЦ. Усі добре розуміють: уточнення, що центром УПЦ МП є Київ, жодним чином не впливає на політику поширення "русского міра", яку в Україні втілює церква Онуфрія. А зміни, про які розтрубили як про "самостійність", це лише спроба підстелити соломку в разі прийняття парламентом законопроекту №4511.

Нагадаємо, ним створюються нові умови для функціонування конфесій, центри яких знаходяться в Росії. Зокрема, вводиться підписання додаткових договорів між державою і релігійними організаціями таких конфесії, встановлюється обов'язкове узгодження кандидатів на вищі церковні посади і запрошених іноземних релігійних діячів з державними органами. Цей законопроект, а також законопроект №4128, яким спрощується процедура внесення змін або перереєстрації статутів релігійних громад, викликав шалене невдоволення УПЦ МП. Хоча в жодному із них прямо про цю церкву не написано.

18 травня, коли обидва законопроекти мали розглядатися ВР, Моспатріархія зібрала під парламент чисельне "молитовне стояння", де рулили Новинський і компанія. Під акомпанемент попівського "майдану" зазначені документи відклали на потім. Історію назад не повернеш, але можна згадати, чому так сталося. Отже, профільний комітет з питань культури і духовності рекомендував прийняти законопроект за основу, а до другого читання внести поправки. А от антикорупційний комітет Єгора Соболєва цей документ назвав "дискримінаційним". Відмовилася його підтримувати і фракція БПП. "Ми повинні не просто тричі, а триста тричі подумати перед тим, як взагалі в якісь питання, пов'язані з релігією та церквою, втручатися через законодавчі дії. Вважаю, що сьогодні ми не повинні це розглядати і ми це розглядати не будемо", - заявляв тоді одесит Олексій Гончаренко. Без голосів найчисельнішої фракції ці законопроекти були приречені, хоча у цій політсилі вистачає тих, хто готовий їх підтримати. На думку ж багатьох експертів, тоді парламент припустився фатальної помилки, створивши для РПЦ часовий люфт, аби на Архієрейському соборі узаконили автономію УПЦ МП. Робилося це свідомо чи ні, але результат на користь Гундяєва.

Друга важлива річ – маніпуляції з листом патріарха Філарета. З тексту листа не випливає, що Філарет кається і просить зняти накладену на нього анафему. Але зміст цього звернення став предметом інформаційної кампанії, на яку Росія максимально спрямувала свої медіа-ресурси. Судячи із заяв представників УПЦ МП, провокація з листом їх окрилила: вони на радощах вже ледь не відспівують свого багаторічного ворога. В УПЦ КП також прокоментували скандал: нещодавно Московська патріархія висловила бажання вступити у діалог з патріархом, тому він і написав листа. Що з цього вийшло, можемо прочитати на сайті РПЦ: Архієрейський собор започаткував комісію для перегорів з Філаретом, до складу якої увійшли шість чи не найбільш проросійських діячів УПЦ МП, а очолив групу переговорників митрополит Волоколамський Іларіон (Алфеев), права рука Кирила. Батюшка – монархіст і путінець. 9 травня 2014 року він прибув тоді ще до Дніпропетровська для святкування 75-річчя Дніпропетровського митрополита Іринея. Та його розвернули додому. Після цього Росія вимагала вибачень, але не дочекалася. Це до того, що з компанією, призначеною Москвою, діалог про створення помісної української церкви не можливий в принципі. Тому Філарет з тим листом дав маху, через це втрапив у тенета гібридної війни.

Але все ж і тут є позитив. Настоятель РПЦ погодився змінити церковний статут для порятунку УПЦ МП від "зазіхань націоналістів", а, отже, визнав Росію державою-агресором. Тепер справа за нашим парламентом, який вже у вівторок отримає шанс увійти в історію. По-перше, рішення, прийняті на території Росії, не мають юрисдикції на нашій території, тому ніяких "особливих статусів" УПЦ МП за нашим законодавством не існує. По-друге, голосування за дуже скандальні, але, як показав собор у Москві, перезрілі рішення, стане тестом на сміливість і відповідальність для багатьох політиків, які живуть на дві церкви – коли треба патріотична картинка для виборця, вони з УПЦ КП, а коли ніхто не бачить, бігають в УПЦ МП.