Як Україна та Туреччина ділять кримський клаптик на шкурі ведмедя

Всесвітній конгрес кримських татар в Туреччині позначився двома гучними, але суперечливим та голослівними заявами

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Як Україна та Туреччина ділять кримський…

Другий Всесвітній конгрес кримських татар, який цього разу пройшов "в екзилі", привернув до себе уваги у світі чи не більше, ніж перший, установчий захід, який проводився в Криму.

Що й не дивно - на конгресі було зроблено дві голосні заяви, кожна з яких, по суті, є неоднозначною і суперечливою. І, будучи антиросійськими за своїм змістом, обидві вони демонструють фактичне безсилля політичних методів України та Туреччини в протидії російським окупантам.

Перша з цих заяв - обіцянка українського президента Петра Порошенка надати Криму статус національно-територіальної автономії, як історичній батьківщині кримськотатарського населення півострова. Жест красивий і благородний - якби не декілька "але". Перше з яких - і найбільше - належить до царини етики, а не геополітики. І полягає воно в тому, що впродовж 23 років здійснення суверенної влади на території Криму Україна автономії татарам не надала. Таке питання було "не на часі". І тільки втративши контроль над цією територією, український президент охоче роздає обіцянки на права та привілеї, які на даний момент не підкріплені рішуче нічим. Це навіть не Середньовіччя, де перед походом самовпевнений король обіцяє феодалам, хто який шмат землі отримає в завойованих землях. Хоча б тому, що ніхто і ні в який похід поки що явно не збирається.

При тому з точки зору геополітики подібний крок Порошенка має певний сенс, оскільки пов'язує надії та сподівання народу, який вкотре став непрошеним гостем на власній землі, з відновленням української влади на півострові. І підозри стосовно того, що кримські татари тільки й дивляться на те, як би отримати автономію і об'єднатись з Туреччиною, надто правдоподібними не виглядають. Хоча б тому, що татари ніколи не стануть "повноцінними турками". Натомість сучасна Туреччина - це жорстко централізована держава, де комфортного місця автономістам-інородцям фактично немає. Якщо хтось не вірить - хай почитає, скільки курдських автономістів змішала з землею турецька авіація за останній тиждень. Тому забезпечення лояльності кримських татар до Києва - завдання першочергове. Проблема тільки в тому, що для цього мало самих лише обіцянок.

Як Україна та Туреччина ділять кримський клаптик на шкурі ведмедя - фото 1

Натомість заява Ердогана стосовно того, що керівництво Туреччини в черговий раз нагадує, що не визнає і не буде визнавати анексію Криму Росією, виглядала логічнішою, ніж заява України. Натомість її практична цінність - що для кримських татар, що для України - так само виглядає вкрай невеликою.

Врешті, політичного вирішення сьогоднішньої ситуації з Кримом - принаймні, поки живий "організатор великих перемог", сьогодні не бачить ніхто. Силового, зважаючи на вимірюваний в мегатоннах "останній аргумент", теж.

І єдине, що залишається - це економічні дії. У цьому плані дуже показовою була заява голови "Сбербанку" Германа Грефа, який підкреслив, що "Сбербанк" не працює і не планує розпочинати свою діяльність в окупованому Криму, тому що його керівництво вважає півострів територією України.

І, насправді, Герман Греф не самотній у своєму ставленні до Криму. Окрім нього так думають керівники багатьох російських системних компаній. От тільки не мають притаманної Герману сміливості сказати це голосно й відверто.

І штука навіть не тому, що вони слідом за Грефом готові потиху саботувати "кримнашество". Просто ймовірність потрапити в санкційні списки і втратити доступ до західних грошей і західних ринків заради мізерного прибутку від пари філіалів у маленькому і вічно дотаційному регіоні чомусь не здається російським бізнесменам аж настільки вдалим комерційним ґешефтом.

Натомість щире захоплення викликає той факт, що, на відміну від "Сбербанку", в Криму чудесно продовжують працювати WOG і ОККО, АТБ (пардон, "ПУД") і "Фуршет" - десятки брендів, милих і рідних серцю кожного українця, а також гаманцю окремих найдостойніших наших громадян. Чому так сталося, що міжнародний гігант METRO Cash & Carry з Криму потроху тікає, побоюючись західних санкцій, а українські компанії спокійно і впевнено ведуть там бізнес? Чи, можливо, Держдепу слід і їх вписати в продовження санаційного списку, куди вже потрапив, приміром, Промінвестбанк?

При тому слід віддавати собі звіт, що навіть повний вихід українського бізнесу з Криму не призведе до негайного повернення півострова. Ця дія просто ще трошки (а може і не трошки) збільшить для Москви ціну володіння цим військовим трофеєм. І дасть певну надію, що якщо не сьогоднішній президент, то його наступник задумається, чи не надто дорого коштує ця валіза без ручки.

І погасити ентузіазм нечисельних фанатів "кримнашизму" - якщо такі ще залишаться до того моменту, він зможе просто опублікувавши цифри дотацій, забраних з федерального бюджету на утримання "трофею".

Натомість мешканці півострова, чий ентузіазм щодо зміни геополітичного статус-кво вже немало пригас, за роки економічної блокади Україну, звісно, навряд чи полюблять. Надія лиш на те, що вони дійдуть до стану, коли "краще як завгодно, ніж так як є". Така от негуманна виходить геополітика. Але іншої, на жаль, поки не проглядається.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme