Крим з традиціями Сомалі: Для чого окупаційна адміністрація обіцяє "арештовувати всіх, хто пропливе повз"

В міру того, як ситуація з водою в окупованому Криму погіршується, тон окупаційної влади півострова продовжує рухатися в бік подальшої радикалізації. Іще в лютому Аксьонов, коментуючи плани Києва укріпити дамбу, котра не пропускає воду на півострів, заявляв, що це є "державним тероризмом". Але проблеми з водою у Криму вирішити все-таки обіцяв. Натомість зараз риторика пішла далі.

Води вже ніхто нікому не обіцяє. Натомість голова так званого "парламенту Криму" Володимир Константинов повідомив, що окупаційна влада півострова готує позов через ситуацію з "водною катастрофою".

Як цей діяч повідомляв раніше, сума позову включатиме компенсації за шкоду сільському господарству півострова, шкоду екології та здоров'ю жителів, і багато-багато інших пунктів.

Щоправда, позиватися Константинов планує не до російської виконавчої влади, представники якої прийняли рішення анексували півострів і спричинили всю цю шкоду, а до України. Яка, на його думку, втративши територію внаслідок збройної агресії, мала продовжувати справно постачати її водою.

Позов, фінальний розмір якого оцінюють у близько трильйона рублів, заплановано подати до кримського "суду". Яке рішення цей суд прийме, сумніватись ніби немає підстав.

Після чого, пообіцяв Константинов, "ми будемо арештовувати все, що буде проходити, пролітати, проїжджати повз Крим, повз Росію". Вода від того, напевно, не з'явиться – але то вже подробиці.

В цьому місці виникає природне запитання – для чого Росії вся ця буфонада? Абсолютно зрозуміло, що юрисдикція кримського суду і в кращі часи (коли на півострові була легітимна українська влада) не розповсюджувалася на міждержавні стосунки. І за рішенням якогось чергового райсуду навіть російська армія не кинеться займатися піратством у кращих традиціях Сомалі. Саме тому, вочевидь, нісенітниці про "будемо арештовувати все" і озвучував саме Константинов, а не московські посадовці.

Втім, ці висловлювання і не мали на меті змальовувати якусь об'єктивну реальність. 

Їхньою першою і головною ціллю, здається, була стимуляція ентузіазму проросійськи налаштованих мешканців Криму. Які, судячи з останніх заяв Аксьонова, і цього року будуть "жити за неприємним графіком", себто отримувати воду впродовж шести, зрідка - восьми годин на добу. Саме їм окупаційна адміністрація в непрямий повідомляє, що скоро "Україна ще пожалкує, що перекрила канал". Можливо, таке повідомлення когось і потішить, хтозна.

Втім, у цієї ситуації може бути й інший практичний сенс. Який зводиться до того, що у відповідь на рішення "кримського суду" Україна необачно здійснить якісь правові кроки. В ідеалі – подасть на нього апеляцію. Чим де-факто визнає легітимність та правомочність підконтрольного окупантам суду. Звичайно, навіть така необережність Києва мало що змінить у міжнародно-правовій оцінці окупації півострова. Але привід для дипломатичних закидів на міжнародних площадках російським спікерам, звісно, дасть.

А що може потішити в цій історії, це той факт, що тверезо оцінюючи готовність українських посадовців реагувати на якісь міжнародні події, шанси на необачну реакцію Києва на кримський позов, насправді, наближаються до нуля.