Космічні прожекти: Чим Зеленський схожий на Черновецького

Кандидат в президенти України Володимир Зеленський дав інтерв’ю New York Times, Washington Post, Bloomberg, Der Spiegel, The Economist, Le Figaro, Atlantic Council та Kyivpost. Це інтерв’ю цікаве, перш за все тим, що найрейтинговіший претендент на президентську посаду спілкувався із західною пресою, що зобов’язувало його говорити про ті речі, які цікаві західному суспільству.

Отже, пройдемося по головних тезах з цього інтерв’ю. Перше – Зеленський вкотре повторив, що хоче привести у владу професійних і порядних людей. Нічого нового, кожен кандидат обіцяє, що у владі будуть саме такі люди. Окрім декларування гарних намірів, критеріїв підбору порядних людей Зеленський не назвав. Раніше, під час зустрічі з представниками бізнес-асоціації, він позитивно відгукнувся про полковника Сергія Кривоноса, котрий, як відомо, знявся з виборів на користь Петра Порошенка і погодився працювати в РНБОУ. Тобто, в команді діючого президента. На згаданій зустрічі також були колишній очільник Мінфіну Олександр Данилюк, екс-міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус і нардеп Сергій Лещенко. Всі вони також працювали у нинішній владній команді. І всі потрапляли у скандальні історії і мають за плечами певний бекграунд. А, отже, не є новими людьми.

Нових людей можна знайти серед різних громадських та експертних організацій. Однак у цьому середовищі є кілька серйозних проблем, які закладають міну уповільненої дії під владу в разі, якщо вони там опиняться. Перша міна: ці люди мають кипучу енергію, вони креативні, проте у них на обидві ноги шкутильгає управлінська ефективність. Давати поради і критикувати – одне, керувати процесом і нести за це відповідальність – зовсім інше. Відразу після Революції Гідності кілька представників цього середовища опинилося у міністерських кріслах, однак їхній креативний ідеалізм розбився об соціально-економічні і політичні реалії. Що, зрештою, і стало причиною їх відставок.

Як показав минулий досвід, ці люди не можуть працювати в команді, вони витрачають багато часу на піар власних персон. Де б вони не опинялися – чи в уряді, чи навіть у громадських радах. Складається враження, що кожен із них страждає комплексом гетьмана (це такий собі нарцисизм по-українськи). Тому важко уявити, щоб младореформатори, як їх у нас називають, спрацювалися на рівні уряду або інших органів влади.

Друга міна: кипуча енергія цих людей породжує прожекти, які гарно виглядають на презентаціях, проте у нас є Верховна Рада, яка повинна приймати законодавче підґрунтя для реалізації тих чи інших планів. А ще існує низовий рівень, де помирають навіть найкращі ініціативи. Ми ведемо до того, що Зеленському доведеться вибудовувати вертикаль влади з різних людей, і навіть коли уявити, що він збере команду професіоналів у Києві, то для впровадження реформ потрібна буде жорстка вертикаль влади. Коли ж на місцях на керівних посадах опиняться такі ж фігури з кипучою енергією, а кадрова логіка Зеленського передбачає саме такий сценарій, тоді замість виконання рішень центру отримаємо безліч місцевих прожектів. І безліч місцевих скандалів.

У цьому плані кадрові плани Зеленського нагадують політику колишнього столичного голови Леоніда Черновецького, за мерства якого в КМДА на різних посадах опинилися люди, що фонтанували ідеями космічного масштабу. І на фоні білого шуму про тунель під Дніпром, про канатну дорогу над центральною частиною міста і так далі, відбувалися масштабна роздача землі і загравання із незаможним електоратом.  

Наступна теза, яку озвучив Зеленський західним журналістам – йому досить одного президентського терміну, аби залишитися у "зрозумілій історії". Ця заява нагадала старий чорний анекдот про лікаря і пацієнта. Лікар заходить до палати і питає у важкого пацієнта: "Скільки вам років?". Той відповідає: "Завтра буде 20". "Ти диви який оптиміст", - відповів лікар. Медовий місяць будь-якого президента в Україні дуже короткий. Логіка політичної боротьби у нас була і буде такою, що не те що до кінця, до середини каденції президент стає ворогом народу. Таким його робить опозиція. А в Зеленського, якщо він почне реалізовувати обіцянки про переговори з Росією, про врахування мовних особливостей південно-східних регіонів і тому подібне, опозиція буде ще більш потужною, аніж зараз.

Зеленський розповів іноземним журналістам, що покладе край впливу олігархів на політику. Згадав і про Ігоря Коломойського. Однак неважко передбачити, що в разі перемоги "слуги народу" на президентських виборах на керівних посадах в органах влади, а згодом у списку його партії на парламентських виборах можуть опинитися люди, пов’язані з Коломойським та іншими олігархами. Також нескладно передбачити, що перші корупційні скандали можуть вибухнути при перших же призначеннях на управлінські крісла. Зараз приховати від суспільства подібні речі просто неможливо.

Частина питань журналістів стосувалася бачення Зеленським вирішення конфлікту на сході України. Ідея посадити за стіл переговорів з РФ Великобританію і США – не нова. Про це говорить і Юлія Тимошенко, яка пропонує відновити Будапештський формат. Однак є кілька проблем, які вирішити лише гарними намірами неможна. Перша проблема – Путін не хоче бачити США і Великобританію за столом переговорів з українського питання. Точніше, він не проти таких переговорів, але без участі України. Друга проблема – сьогодні відносини Вашингтону і Лондона з Москвою дуже складні і далеко не факт, що в цих столицях в принципі прагнуть сідати і говорити з Путіним. Після замаху на Скрипалів і посилення санкцій супроти Кремля згода на перемовини виглядала б дивною. І негативно вплинула б на рейтинги лідерів ключових держав Заходу. Третя проблема – у Кремлі давно окреслили свою позицію щодо окупованих територій: Крим виноситься за дужки будь-яких переговорів, стосовно ж ОРДЛО – Україна має запровадити для цих територій особливий статус. Простіше кажучи, Зеленський, в разі президентства, буде змушений діяти точно так само, як діє зараз українська влада – вимагати посилених санкцій проти РФ за Крим і Донбас, ведення миротворчої місії ООН на Донбас за нашими правилами, тобто, вони мають розміщуватися не на лінії розмежування, а на кордоні з Росією. І буде змушений вести розмову в межах Мінських угод. Інші сценарії – це капітуляція.

І, останнє: на питання про геополітичний вибір країни Зеленський дав відповідь, яка точно заспокоїла європесимістів. Зміни, внесені до Конституції щодо курсу на ЄС і НАТО, передвиборчі, рухатися в бік Заходу потрібно, але останнє слово має бути за українцями на референдумі. Останній меседж ми чули і за часів Кучми, і за часів Януковича. В Альянсі та Євросоюзі існує покроковий план дій для тих, хто хоче в перспективі приєднатися до цих співтовариств. І говорити потрібно про темпи виконання Україною цих дороговказів. Про референдуми, народовладдя і так далі – це лукавство, яким завжди прикривалося бажання бути між Росією і Європою.