Коронавірус і сланцевий газ: Хто та для чого хитає регіони перед виборами

Справді, не виходять же мешканці Полісся протестувати проти винищення природи регіону копачами бурштину. А на захист інтересів цих самих копачів – таке траплялося. В таких випадках варто відповісти на запитання "кому вигідно". Пошукаємо відповідь.

Півсотні мешканців селища Мерефа на Харківщині майже на п’ять годин перекрили цієї суботи рух державною автодорогою Харків-Сімферополь. Протестували проти видобутку сланцевого газу в регіоні. Люди, зокрема, носили пішохідним переходом схожий на труну дерев’яний ящик, на якому було написано "Довкілля". Вже давно Україна не чула про акції довкола сланцевого газу. Доволі несподіваний за своєю темою протест змусив згадати про потужну хвилю акцій аналогічного спрямування, які прокотилися 2013-го, – за часів президента Януковича, за рік до Майдану і початку війни на Сході.

Нагадаємо, в нашій державі розвідані промислові запаси газоносних сланців. Їхній видобуток зменшив би залежність країни від російських енергоносіїв. 2012 року проведений державою конкурс на право розробляти Юзівське родовище (північ Донецької області і частина Харківщини) виграла транснаціональна компанія Shell. Після цього регіонами, де планували видобувати сланцевий газ, прокотилися протести. Найбільш потужно хитали північну Донеччину. За народним обуренням стирчали вуха фейкових "екологів" і "патріотів". На замовлення знімалися і демонструвалися "фільми жахів", де показували начебто наслідки видобування сланцевого газу для територій і населення. Тема і відповідний протестний рух втратили актуальність після початку подій на Майдані. До того ж Shell та інший потенційних видобувач Сhevron заявили, що добування сланцевого газу стало економічно невигідним через зниження світових цін на цей вид палива.

Між іншим, серед "антисланцевих" активістів, що протестували в Донецьку, можна було спостерігати Дениса Пушиліна – тоді місцевого активіста фінансової піраміди МММ, який потім увійшов до верхівки "влади" так званої "ДНР". А потім і очолив це бандитське угрупування.

Якщо в комплексі поглянути на резонансні події, які за останній час трапилися саме у східній частині нашої країни, то невипадковою видається спроба внести до інформаційного порядку денного тему сланцевого газу. Зовсім недалеко від Харківської області розташовані Нові Санжари, де відбулися сумновідомі події довкола розміщення евакуйованих з Китаю українців. Можливими протести у цьому містечку стали через збіг низки обставин - непрофесійних дій влади на центральному і регіональному рівнях, відсутності необхідних роз’яснень населенню про ступінь і реальність загрози зараження коронавірусом тощо. Але спецслужбам України варто б пошукати "сіячів" цих зерен, які, скидається на те, лягли в добре підготовлений ґрунт. Адже маємо черговий тривожний дзвінок, цього разу з прикордонної з Росією Харківщини.

Ще кілька років тому домінантні на Сході проросійські партії сьогодні оживають і розраховують (і небезпідставно) на повернення "по нутру свого" виборця, який 2019 року "зрадив" їх, обравши молодого і незаангажованого Володимира Зеленського. Але моментального результату нова влада не показала. Ця ситуація уже почала розвертати електоральні симпатії у протилежний бік до того тренду, який ми спостерігали в Україні протягом усього 2019 року. Першими сигналами про це є результати соціологічних опитувань, які фіксують невдоволення громадян розвитком ситуації в країні. Так, Центр Разумкова оприлюднив свіжі дані, за якими 53% українців вважають, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку, а ще у вересні-2019 невдоволених було 17%.

Однак радіти падінню рівня довіри до влади не варто, адже на тому ж півдні і сході там, де втрачають Зеленський і "слуги", підбирають "ОПЗЖ" та їм подібні політсили. Це відбувається в рік місцевих виборів, які можуть стати у підсумку ще однією електоральною революцією – відновленням позицій проросійських партій в колись біло-голубих регіонах.