Три ризики для Зеленського: Як Путін використає звільнених українських полонених

Поки найбільший ризик – протилежне тлумачення наслідків обміну. У Зе-команди та її прихильників ця подія викликала повну підтримку, адже за минулого президента шансів на повернення моряків навіть після рішення Морського трибуналу було небагато, Сенцова, Кольченка, Сущенка та інших – тим більше. Натомість прихильники попередньої влади і не тільки розцінили те, що сталося, зі значною долею скепсису. Що і зрозуміло – ситуація перебувала в глухому куті і тут якось дуже швидко вирішилася. Це дає підстави припускати, що офіційний Київ ітиме на поступки Кремлю і зрештою ми станемо свідками реалізації сценарію повернення окупованих територій Донбасу з вигодою для Москви. І зняття з порядку денного питання Криму.

На подібні закиди із "зеленого" табору звучить щось на кшталт "цих маргіналів ніхто не чує, нехай собі піняться". Враховуючи лояльність провідних (майже всіх) телеканалів до влади, критика не стільки обміну, адже сам факт однозначно позитивний, а можливих подальших ходів дійсно знаходиться на інформаційному маргінесі. І достукатися до голів українців скептики з колишніх не зможуть ще довго.  

Другий ризик – про нього також вже йшлося в ЗМІ – дехто зі звільнених із полону може зіграти роль Савченко-2. Микола Карпюк, якому дуже до вподоби Вадим Рабінович, чи ще хтось інший – питання, насправді, другорядне. Головне – Росії потрібно підтримувати в українському інформпросторі вигідну їй бінарність: з одного боку – амністія бойовиків як необхідна умова миру, бо треба домовлятися з Донецьком і Луганськом, адже ми ж українці, з іншого – збурювання тих, хто невдоволено спостерігатиме за відкатом від антиросійської політики попередників. На які поступки Путіну не йшов би нинішній президент, він ніколи не влаштовуватиме Москву, оскільки її не влаштовує існування України як держави. Тому їй потрібен стан вічного українського внутрішнього конфлікту. Такий стан тривав останні 5 років, зараз у Зеленського тимчасова передишка. Проте йому не варто забувати, що в Кремлі бачать майбутнє України просто: або країна-сателіт під потужним впливом Росії, або розколота на частини.

Розколоти у 2014 році не дали. І завдяки самим українцям, і завдяки вагомій підтримці Заходу. Але якщо після обміну ув’язненими будуть наступні кроки – так звана Велика угода, про яку нині багато кажуть, або Мінськ-3 – то західна підтримка швидко зникне. І це третій ризик. Його ознаки вже проявляються. Але на Заході діють дипломатично. Ось свіжа заява американського Держдепу: там радіють обміну, висловлюють всіляку підтримку Зеленському, закликають Росію негайно звільнити всіх інших українців, і акцентують на несправедливо ув'язнених кримських татарах. Тим самим м’яко натякають Києву: про Крим не забувайте, бо санкції проти РФ чітко прив’язані і до анексії півострова.

Тобто зміни в політичному курсі України знаходяться під пильним оком Заходу. Де, на відміну від Росії, прагнуть не допустити розколів у нашій країні. Дійсно, там вистачає бажаючих чим скоріше зняти санкції з Москви, але не ціною втрати свого впливу на Україну.

Таким чином, найближчим часом ми станемо свідками кількох процесів, старт яких безпосередньо пов’язаний із суботніми подіями. Перший – ситуацію в країні потроху розгойдуватимуть. З одного боку це робитимуть агенти впливу Росії, які через своїх спікерів тиснутимуть на владу з метою прискорити переговори про мир, вони навіть хвалитимуть Зеленського як миротворця. Їх мета – насаджувати громадську думку тезу про те, що нарешті війні, яку підтримувала попередня влада вкупі із західними "яструбами", кінець. Нехай і з поступками, але курс – правильний. З іншого боку, ростиме невдоволення такою політикою всередині країни. І це невдоволення Росії не менш важливо підігрівати. Тому ті, хто зараз покладають великі надії на ветеранів АТО та націоналістів, які, мовляв, не допустять зради і вийдуть  на вулиці, мислять вузько: соловйови і кісельови засумували за "київською хунтою" й "українськими фашистами", тому в Кремлі будуть задоволені картинками чергових безладів у Києві. Бо це розколюватиме українське суспільство, а, отже, не даватиме можливість країні рухатися вперед.

Чи зможуть з цим усім впоратися вітчизняні спецслужби? Навряд. За доказами не треба далеко ходити: коли хтось у владі дійшов логічного висновку, що непогано було б притиснути медіа, які пов’язують з впливом Віктора Медведчука, депутати від "Слуги народу" активно кинулися захищати ці телеканали. 

Нова влада вирішила зрушити з мертвої точки ситуацію навколо Донбасу. Зеленський це обіцяв під час виборів і мусить виконувати обіцяне. Але разом із цим зрушенням, у рух прийшли всі структури, пов’язані з українською проблемою. Досі здавалося, що конфлікт практично заморожений, санкції проти країни-агресора продовжувалися автоматично, але Європою не посилювалися (та й США останнім часом також), при цьому всі робили вигляд, що хочуть припинення конфлікту, однак не знають як. Тому що головна проблема – небажання Росії. Зараз все може змінитися. У який бік? Якщо у влади не буде стратегії, а її поки не видно, є лише певні замальовки, тоді суботній обмін може залишитися чи не єдиною білою плямою в цій історії.