Коли запустять план з ліквідації Захарченка й Плотницького

Спочатку трохи про основні положення законопроекту "Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей України", текст якого потрапив у пресу. Перше положення – ним нарешті на рівні закону Росія визнається агресором, який тимчасово окупував частину української території за допомогою своїх збройних сил. Власне, йдеться про те, чого вимагало суспільство й значна частина політикуму ще з 2014 р.

Друге положення – збройними силами окупанта визнаються не лише регулярні частини РФ, але й іррегулярні збройні формування та найманці, контрольовані Москвою. Тобто, так звані "ополченці ЛДНР", самозванці на кшталт Захарченка, Плотницького та їхніх пришмандовок, не просто терористи, а військові злочинці. Військові злочини не мають терміну давності, як і тероризм. У перспективі це означає, що Росія має всі шанси отримати нові санкції за те, що переховує у себе військових злочинців. Надати притулок Януковичу та його камарильї – одне, а от сховати у себе тисячі військових злочинців – зовсім інше. І наслідки інші.

Третє – нарешті чітко окреслено межі окупованих територій на основі Мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року, де було визначено контури лінії зіткнення. Точніше, ці контури з назвами населених пунктів були відомі, але багато політиків вдавалися до різноманітних маніпуляцій щодо цього. Тепер закон казатиме: ось межі територій, підтвердженням окупації яких є перебування там збройних сил РФ, іррегулярних частин та контрольованої РФ окупаційної адміністрації.

Четверте положення – ще раз наголошується: будь-які правочини, здійснені на окупованій території окупаційною "владою", нікчемні і не створюють юридичних наслідків. Це зроблено, вочевидь, для того, аби мешканцям ОРДЛО бува не здалося, що у випадку тимчасового замороження конфлікту їхня "республіка" чогось варта в правовому сенсі. Їхнє майно визнаватиметься закріпленим за ними лише у тому разі, якщо вони здійснюють з ним правочини за українськими законами і на підконтрольній Україні території.

І, останній пункт, навколо якого вже ламають списи політики й експерти – підпорядкування усіх процесів в зоні АТО Об'єднаному оперативному штабу Збройних сил України, керівника якого призначає президент. Запропоновану посаду називають надбудовую над нині діючими військово-цивільними адміністраціями, причому надбудову з суттєвими повноваженнями. Критики Об'єднаного оперативного штабу зазвичай зводять свої висновки до тези, що так президент посилює власні повноваження. При цьому альтернатива від критиків на смак як вживана жуйка: треба назвати війну війною, про начальника штабу немає в Конституції і взагалі – як реалізувати запропоноване. Власне, це з тієї ж опери, коли опозиціонери люто критикували зміни до Основного закону, згідно з якими президент міг припиняти дію рішень місцевих органів влади, якщо вони суперечать Конституції і законам України. Тоді галасували про узурпацію влади та наступ на місцеве самоврядування. А коли б такі зміни діяли, жодна обласна рада без суттєвих наслідків для себе не дозволила б собі підтримувати політичні відозви про договірні стосунки регіонів з центром або нагадувати про сепаратистський референдум 1991 року на Закарпатті.

А ще критики шукають конспірологічні пояснення, чому влада саме зараз вирішила просувати цей законопроект, і чому у "злитому" у ЗМІ проекті недостає сторінок, зокрема, перехідних положень. Вони часто бувають цікавішими за сам документ, адже містять терміни виконання, нюанси і виключення. Щодо часу появи законопроекту, то прихильники теорії змови побачили тут руку дяді Сема. Мовляв, подібний документ з'явився після візиту Петра Порошенка до Штатів, переговорів із Трампом та американськими високопосадовцями, які й могли підштовхнути Банкову й РНБО до створення цього законопроекту. А в пресу його варіант "злили" для того, щоб прозондувати громадську думку. Якщо реакція в цілому буде позитивною – на осінь у депутатів не буде інших варіантів, як підтримати законодавчі новели. З цим припущенням наразі можна погодитися.

Інші ж конспірологи вважають, що поштовхом стали не американці, а молодий й активний президент Франції Еммануель Макрон, після зустрічі з яким офіційний Київ і погодився на досить жорсткі визначення в законопроекті. При цьому наші експерти чомусь виключають варіант, що план деокупації був написаний тут, а не у "вашингтонських обкомах", а всі ті зустрічі, про які вони кажуть, відбувалися для легітимізації пропонованих заходів на рівні наших західних партнерів. Адже скільки б ми тут у себе не казали про війну, Росію-агресора і бойовиків-терористів, правові наслідки для них від цього не наступлять доти, доки не матимемо консолідованої позиції цивілізованого світу.