Навіщо голова Закарпатської облради копіює Путіна

Учорашня заява голови Закарпатської облради Михайла Рівіса, що була опублікована на офіційному сайту даного органу, не могла не привернути на себе увагу громадськості. "Якщо уряд хоче бачити Закарпатті в складі України, то він повинен не забувати, що наш край існує", - заявив він. Як можна сприйняти такі слова державного чиновника? Абсолютно недвозначно: якщо уряд не дасть грошей, Закарпаття вийде зі складу України. Іншими словами, йдеться про чистий сепаратизм. Враховуючи, що Закарпаття – регіон дуже складний у цьому плані, такі заяви не повинні лишитися без уваги Києва.

Щоправда, закарпатський політик швидко схаменувся і навіть спробував виправдатися в ефірі телеканалу "112". Мовляв, ляпнув аби вибити грошей. "Єдина дорога, яка нормальна на Закарпатті, яка проходить через Київ - Чоп, інші знаходяться в занедбаному стані і взагалі по ним не можна проїхати. Виходить, що хтось економічно відрізає Закарпаття від України. Ми повинні відновлювати горизонтальні зв'язки. Це було сказано, щоб київська влада зрозуміла, що є дисбаланс у розподілі коштів", - заявив він, фактично визнавши, що пішов на шантаж центральної влади.

На жаль, для Закарпаття подібні речі з явним присмаком латентного сепаратизму не є чимось екстраординарним. І президентська гілка влади своєю інертністю сама підігрує місцевим політикам, які відчувають повну вседозволеність.

Показовою стала історія піврічної давнини, коли 6 квітня Закарпатська облрада на чолі з тим самим Рівісом несподівано проголосувала за звернення до центральних органів влади з вимогою надати широкі адміністративні і фінансові повноваження органам місцевого самоврядування. Тоді проект рішення, що з'явився в ЗМІ, багатьох шокував, адже в ньому йшлося не лише про посилення децентралізації, але згадувалося про два моменти з далекої історії - місцевий референдум 1 грудня 1991 року, коли закарпатці висловилися за автономію краю, і звернення Закарпатської облради до Верховної Ради від 24 січня 1992 року з вимогою внести зміни до Конституції і визнати регіон "спеціальною самоврядною адміністративною територією".

Тоді все це нічим не скінчилося, оскільки референдум було визнано незаконним (тоді за його проведенням стояли залишки місцевої парт номенклатури), і тому  ані в Україні, ані за її межами ніхто на це не відреагував. Втім, зараз трохи не ті часи: бажання противників створити на теренах України побільше "народних республік" нікуди не ділося. Тому для офіційного Києва ігнорувати дані історії не можна ні в якому разі.

Тоді в обласному управлінні СБУ пообіцяли ретельно перевірити дану історію, яку до того ж явно централізовано розганяли через ЗМІ. Минуло півроку, а СБУ жодної оцінки тим подіям так і не дала. І в цьому є серйозна проблема, оскільки якби компетентні органи вчасно дали по руках тим персоналіям, той же Рівіс сто разів подумав, чи треба йому ляпати язиком.

Протягом цього року сім обрад вже проголосували за вимоги до президента Петра Порошенка про "партнерські відносини" з Києвом. І центральній владі вже не можна закривати очі на такі речі. Адже, за великим рахунком, Київ опосередковано винен у тому, що відбувається у низці регіонів, де, прикриваючись провладними партійними стягами, засідають місцеві князьки, які викручують руки Києву й займаються відвертим шантажем.