Врятував життя десяткам бійців: Хто такий полковник Литвинський, на честь якого назвали вулицю у Києві

Вулицю Російську, що розташована у Дарницькому районі Києва, перейменували на честь бійця Національної гвардії України Юрія Литвинського, який загинув у 2014-му під Іловайськом

Врятував життя десяткам бійців: Хто таки…

Depo.ua згадує життєвий шлях українського воїна. 

Юрій Литвинський народився у Києві. Його батько брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, мати працювала бухгалтером-економістом. У шкільні роки захоплювався боксом і народними українськими танцями. Як розповідають однокласники бійця, стати військовим він вирішив ще у 8 класі. 

Згодом закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище, в складі  радянських військ служив у східній Німеччині, далі — на Далекому сході та Київському військовому окрузі.

У 2004 року звільнився за вислугою років. Любив садівництво, будував дачу. 

Юрій Литвинський в саду

Фото: Вікіпедія

Брав активну участь у Революції гідності, керував 3 взводом 8-ї афганської сотні, що базувалася в Українському домі. В ніч на 20 лютого дістав поранення у плече на Інститутській. 

Пройшовши підготовки на полігоні у Нових Петрівцях, виїхав в АТО. Був заступником командира батальйону "Донбас" з озброєння, керував технічною частиною резервного батальйону оперативного призначення. Мав позивний "Монгол".  За словами побратимів, з Юрієм було не завжди просто – він усе говорив жорстко, але чесно. Коли був брак озброєнь, зумів забезпечити підрозділ бойовими гранатами, як розповідають бійці, "вибив на складах". 

Брав участь у звільненні Попасної. Зокрема, у складі групи військових ходив у розвідку боєм. 

Юрій Литвинський

10 серпня 2014 року українські бійці захопили блокпост терористів біля Іловайська, вилучивши зброю і ліквідувавши більше 30 бойовиків. В планах було – просуватися автоколонами далі, через міст. Але побачивши ящики та проводи, Литвинський зрозумів, що міст заміновано. Саме він керував роботами з розмінування, прикривав собою бійців. Робота Юрія врятувала життя багатьом військовим. Згодом українскі бійці потрапили у засідку – бій тривав близько чотирьох годин. Литвинського та двох побратимів застрелив ворожий снайпер. 

У Литвинського залишилася дружина Світлана, доцент кафедри історії та документознавства НАУ, та двоє синів. 

На честь загиблого бійця встановлена меморіальна дошка на будівлі гімназії № 117 у Києві, його посмертно відзначили орденом "За мужність" II ступеня. 

Посмертно Литвинському надали звання полковника резерву. 

На момент загибелі Юрію було 46 років. 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"