Неефективний кум Путіна: Хто замінить Медведчука на посаді "язика Кремля"

Впродовж останніх двох діб Віктор Медведчук в політичному житті держави фактично замінив собою "політичні аналізи" кандидатів у президенти. Петро Порошенко доручає СБУ  впродовж доби "переглянути доцільність участі Віктора Медведчука в гуманітарній групі зі звільнення українських заручників". Недвозначно натякаючи, що Медведчук, звичайно, грав роль єдиного "каналу зв'язку із Путіним", але цей канал виявився "неефективним", оскільки востаннє заручників звільняли у грудні 2017 року.

Володимир Зеленський в разі обрання президентом планує позбавити Віктора Медведчука ролі посередника в переговорах із Росією. Цьому навіть "добового розслідування" від СБУ не треба.

Сам Медвдечук люто огризається — щоправда, чомусь не в бік чинного президента, а в бік Зеленського, заявляючи, що вивести його з переговорного процесу "апріорі неможливо", бо він усі переговори з Росією веде "в інтересах країни", і виступає в нихвиключно як глава політради партії "Опозиційна платформа – За життя". Так ніби українська Конституція передбачає можливість для російських політпроектів в деяких випадках підміняти собою МЗС.

Передвиборний характер цього спортивного змагання "хто сильніше копне Медведчука" - очевидний. Хоча б тому, що роль "кума Путіна" впродовж усіх років конфлікту з Росією була достатньо прозорою і без "спецрозслідування СБУ". Наш "єдиний канал спілкування з Росією", як намагається періодично подати роль Віктора Володимировича у ЗМІ, звичано, і справді здійснює регулярні вояжі до країни-агресора, де зустрічається з вищими посадовцями. Що, мабуть, можна розглядати як "норму" для "єдиного каналу". Але від самого початку україно-російського конфлікту на Донбасі, себто від квітня 2014 року, Медведчук представляв на переговорах терористичні організації "ДНР" і "ЛНР". Це, до речі, за матеріалами звіту ОБСЄ. 27 червня 2014 року за сприяння Медведчука і Шуфрича було досягнуто угоди про "припинення вогню" - яка на практиці не пропрацювала ні дня, і призвела до чисельних жертв серед українських військових і мирного населення. З 20 грудня 2014 року Медвдечук займається питанням обміну заручниками із силами сепаратистів. З травня 2015 року входить до складу підгрупи з гуманітарних питань Тристоронньої групи що здійснює обмін полоненими. А у травні 2018 року Медведчук (за його власними словами) із цього процесу виходить. Тільки офіційно оголошує про цей факт рівнісінько через рік.

До речі, Медведчука було призначено спецпредставником для переговорів щодо врегулювання ситуації в зоні АТО в Мінську саме розпорядженням керівництва СБУ. І, зважаючи на результативність цього рішення, розслідувати варто було не діяльність Медведчука — а рішення й компетентність тих, хто його призначав. 

І той факт, що Медведчук ще з 2014 року опинився під санкціями США, натякає на те, що у Вашингтоні ще тоді тверезо оцінювали дипломатичну цінність цього політика. Який, по великому рахунку, претендує на роль "дипломата" і "модератора конфлікту", жорстко граючи виключно в російській команді. Петро Порошенко недарма сказав, що Медведчук представляв інтереси Путіна і Росії. І його "план примирення на Донбасі", анонсований цієї весни, є, судячи з наявної інформації, абсолютно точною кодифікацією побажань Володимира Путіна стосовно майбутнього Донбасу. От тільки Віктор Медведчук, на відмну від Путіна, має можливість популяризувати свої погляди безпосередньо в Україні, за допомогою власних медіа.

Тому, як би не хотілось самому Віктору Володимировичу відчувати себе "останньою надією України”, керівництву нашої країни варто позбавити його цих ілюзій. Хоча б тому, що цей "дипломат" явно носить військову форму однієї зі сторін конфлікту. І ця сторона — явно не Київ.

А коли в Росії приймуть рішення війну з Україною згортати — то й "каналів комунікації" на кшталт Медведчука в Кремлі знайдеться чимало. Від Влада Суркова — і до Новицького та Гундяєва. Путін зможе вибрати кого завгодно.