Інтерв'ю Філарета "Росії 24": Нащо церковник поскаржився на Томос окупантам

Репортаж журналістки Анни Афанасьєвої "Нічого святого" викладено на YouTube, перадає Depo.ua.

Ось кілька цитат Філарета з сенсаційної розмови:

"6 січня 2019-го, коли був вручений цей Томос, ми побачили, що там було написане не те, що ми очікували. Томос з нами не погоджувався. Томос приймався на Константинопольському соборі архієрейського патріархату. І якщо б я, наприклад, знав, що буде написано в Томосі, я б ніколи не погодився на такий Томос". 

"Ми маємо отримувати Миро (освячене масло для богослужінь, - ред.) у Константинопольському патріархаті. Якщо нам Миро не дадуть, значить, ми не маємо право здійснювати хрещення, освячувати храми. Дали нам назву - не Українська православна церква, а Православна церква України або в Україні. Ця церква має право служіння тільки на території України, а за територією (...) це належить Константинопольському патріарху"

"Питання, які виникають у ПЦУ повинні розрішатися Константинопольським патріархом. Але ж яка ми автокефальна церква?"

"Вони (Константинополь) знають мене 50 років, знають мою твердість. Тому не хотіли мати зі мною справу, знаючи, що замишляють такий Томос. Була досягнута така домовленість. Хоча я і не буду предстоятелем, але я фактично буду керувати українською церквою на території України, а митрополит Епіфаній буде представляти українську церкву серед інших православних церков. Якщо б постало питання, що я відсторо, я на такі умови не пішов (...) Так, обманули. І президент обманув, і митрополит Епіфаній обманув"

Інтерв'ю Філарета викликало неабиякий резонанс. Багато українців потрактувало його вчинок як зраду національних інтересів. 

Йому згадали співпрацю з КДБ у радянські часи, а ще запідозрили, що церковник банально продався.  Є й версія, що 90-річний Філарет просто не в собі. 

Остання керівництву ПЦУ найбільше вигідна, оскільки дозволяє щоразу поблажливо махати рукою на заяви та кроки Філарета. 

Depo.ua пропонує згадати, що штовхнуло Філарета на публічну розмову з росіянами. 

Що сталося

15 грудня 2018-го на Об'єднавчому соборі створили Православну церкву України. Паралельно УПЦ КП та УАПЦ оголосили, що припиняють існування і вливаються в лави нової церкви. Головою нової формації обрали Епіфанія. 

Натомість Філарет став почесним патріархом Православної церкви в Україні. 

Втім, у травні церковник оголосив, що Київський патріархат все ще існує. 

"Київський патріархат не ліквідований. Хочуть подать, що Київський патріархат ліквідований. Ліквідувати Київський патріархат може той, хто його створив", - сказав він. 

Вочевидь, ПЦУ залишила Філарету далеко не всі  ті повноваження і права, на які той розраховував. Тому владу було потрібно повертати. 

Тому почесний патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет заявив, що він, як і предстоятель ПЦУ Епіфаній, уповноважений скликати Собор.

Він розіслав запрошення 60 єпископам на молитовне святкування на честь священномученика Макарія у Володимирському соборі у Києві.  Втім, ініціативу не підтримали: із запрошених приїхало лише четверо. 

При цьому Епіфаній заявив, що майже всі кошти, які надходять у церковну касу Києва, контролює почесний патріарх Філарет. 

Епіфаній також визнав існування конфлікту: акцентував, що з моменту утворення Помісної церкви вони з Філаретом жодного разу не правили службу разом.

Наприкінці червня Філарет оголосив про відновлення діяльності Синоду УПЦ КП і про те, що організація не буде підпорядковуватися синоду ПЦУ. 

"Синод є …у нього входять всі архієреї, які є в Київському патріархаті. П’ятеро", - зазначив церковник. 

Звинувачення у розколі єдиної церкви Філарет відкинув. 

"Я не вважаю це розколом. Хто від кого відколовся, вони від нас, чи ми від них. Бо ж з 1992 року, а вони з 2018, то хто від кого відколюються, вони від нас відколюються. Відколюються, але прийдуть до цієї церкви, бо ця церква українська, справжня, а то грецька, інтереси Греції відстоює", – зазначив релігійний лідер.

 Які мотиви говорити з росіянами

Очевидно, що Філарет кривить душею - хоча формально умови надання Томосу залишалися таємницею, їх широко обговорювали у ЗМІ. Про плюси і мінуси такого визнання Константинополем сперечалися релігієзнавці та інші небайдужі українці, тож Філарет не міг не бути в курсі. Більше того,  визнавав, що бодай тимчасово, але прийняв рішення Константинополя.  

"Поки нас визнали як митрополію, і ми з цим згодні. Хоча ми 25 років були патріархатом, але зараз погодилися на те, що ми - митрополія, але митрополія для всього православ'я. У нас є претензії на патріархат, тому що ми - велика церква . Ми сподіваємося, що Українську Церкву з часом константинопольський Вселенський патріарх визнає і патріархатом. Це - майбутнє, але це буде ", - прокоментував Філарет після отримання документу, передає censor.net.

Але позиція "не знав, не розумів" - по суті, єдина можливість відстоювати власні позиції. Адже теза "Мене позбавили повноважень, на які я розраховував" навряд чи знайде достатньо співчуття у українців. Тож апелює Філарет до національних інтересів. Тим паче, з плином часу і приходом до влади нового президента надання Томосу припинили активно промотувати, тож в інформаційному полі звільнилося місце для критики.  

Тези про "неправильність" Томосу і те, що президент та митрополит Епіфаній нечесно з ним повелися, Філарет озвучував раніше. Але те, що цього разу він пішов на прямий контакт з одіозним медіа країни-агресора для багатьох справді стало шоком. 

Наразі може видатися, що інтерв'ю російському телеканалу - такий собі хід у картковій грі. Мовляв, "не хочете дестабілізувати ситуацію і далі? Тоді діліться, бо ж на цьому можна і не спинитися".  

Очевидно, що Томосу нічого не загрожує, але імідж ПЦУ серед українських вірян може похитнутися. Бо ж що то за церква, якщо вже за півроку з моменту створення, в її рядах почалися подібні чвари… Втім, у заяв Філарета є власний "термін придатності", і скоро вони почнуть набридати навіть небайдужим до церковних справ громадянам. 

Тож у кроці Філарета назустріч російським медіа скоріше слід вбачати неспроможність дати раду власним емоціям, а не далекосяжний стратегічний план. А точніше, розпач, що владу втрачено, і повернути її навряд чи вдасться.