Імітація рішучості: Чому Зеленський заговорив про "російський шантаж"

"Україна не піддається на шантаж – і це бачать усі, і Європа, й Росія". Це не з пізнього Порошенка, а з сьогоднішнього Зеленського. Який на спільному брифінгу з президенткою Словаччини Зузаною Чапутовою раптом повідомив про радикальні зміни своїх ключових геополітичних прогнозів.

Як з'ясувалося, Зеленский вже не знає, коли буде зустріч у форматі радників. Хоча ще 15 вересня, у Австрії, йому наполегливо здавалося, що вона відбудеться впродовж 10 днів. Тим паче він не знає, коли буде зустріч у форматі лідерів країн нормандської четвірки. Хоча очільник ОП Єрмак після останньої зустрічі у форматі радників говорив про термін "до кінця року". Натомість станом на сьогодні — повна невідомість. Плюс заяви про намагання знайти якийсь гіпотетичний "баланс" під час засідань мінсько-віртуальної ТКГ.

Можна було би припустити, що подібна заява була згенерована Банковою виключно для наших західних партнерів. Але в такому разі її навряд чи б стали озвучувати на загальному прес-брифінгу, обмежившись приватною розмовою з Чапутовою.

Тому складається враження, що команда Зеленського таки хотіла, аби цей новий меседж почули як на Заході, та в Україні, так і в Кремлі.

Причини такої сміливості лежать на поверхні. На Банковій розуміють, що без внесення бажаних для Путіна змін до постанови Верховної Ради щодо проведення місцевих виборів 25 жовтня, Росія та її сателіти переговори стосовно Донбасу не розблокують. Як розуміють і те, що швидке й голосне скасування цієї постанови до місцевих виборів стане колосальним ударом по і без того неідеальних шансах ЗЕ-команди як на заході, так частково, і в центрі України.

Із двох попередніх фактів цілком логічно випливає простий висновок. На зустріч у форматі лідерів "нормандських" країн, обмін полоненими та інші корисні для рейтингу речі до завершення виборів від Кремля чекати не варто.

І оскільки шанси на успіхи в "миротворчості" стають зовсім вже примарними, команда Зеленського мігрує на кілька міліметрів ближче в бік адекватного захисту національних інтересів України.

Чим можна було б потішитися, якби не деякі супровідні факти. На кшталт достовірних чуток стосовно призначення такого безцінного переговорника як Микола Тищенко, до складу ТКГ – незважаючи на запеклий, але абсолютно безнадійний опір голови української делегації Олексія Резнікова. І добре, якщо Тищенка призначать таки замість Фокіна, а не замість Гармаша чи Казанського.

Паралельно циркулюють трохи менш достовірні, але також цілком вірогідні чутки про ймовірність появи в Україні "держсекретаря" Єрмака і винесення питань стосовно Донбасу з площини політичної дискусії в реальність маніпулятивного референдуму. Результати якого, значною мірою, залежатимуть від заданих питань. І при тому надійно прикриють владу від ймовірної реакції на подальші капітулянтські кроки.

Тому несподівану рішучість чинного українського президента у справі протистояння російському шантажу, звичайно, можна тільки вітати. Але не забуваючи при тому уважно стежити за руками декотрих його соратників. Які під прикриттям правильних заяв президента для наших західних партнерів намагаються змінити склад ТКГ, і в майбутньому спробувати знайти обхідний шлях для прийняття рішень, більш корисних Москві, аніж Києву.