"Ідеальна амбасадорка": Чому Маркарова найкраще підійшла Зеленському на роль посла у США

Вчорашній указ президента України про призначення Оксани Маркарової послом України у США став фіналом формального дипломатичного ритуалу, який подібні призначення супроводжує, і який розпочався ще восени минулого року. Але через супутні обставини – в першу чергу, пов'язані зі зміною владної команди у США – дещо сповільнився. Бо хоча агреман з Вашингтону Маркарова і отримала ще минулого року, відповідний указ про призначення на посаду на Банковій вирішили публікувати вже після інавгурації Джо Байдена і "стабілізації" у Вашингтоні.

З одного боку кандидатура Маркарової на роль посла у США видається цілком достойною. Недарма ж міністр закордонних справ Дмитро Кулеба свого часу хвалився, що  "Маркарова ідеально вписалася в уявний портрет посла України у Вашингтоні". Вона, для, початку, вільно володіє англійською, має помітний досвід ведення переговорів з іноземцями, особливо пов'язаних з економічними питаннями, і, формально, відповідає всім критеріям, необхідним для виконання поставленого Зеленським завдання: "налагоджування ефективного діалогу з адміністрацією нового президента США".

Зважаючи на значний досвід співпраці з МВФ і адекватні результати роботи на посаді очільника Мінфіну, кандидатура Маркарової стала позитивним вибором з точки зору збереження іміджу України як держави, готової до реформ, в очах нової вашингтонської адміністрації. Її знання у сфері функціонування міжнародних фінансових організацій можуть колись зіграти Україні добру службу. Це за умови, що до її думки на Банковій хтось дослухатиметься. Врешті, й стать Маркарової, яка стане першою амбасадоркою України в США, теж стане своєрідним дипломатичним позитивом на тлі гендерно збалансованої адміністрації Байдена.

Але є й декілька моментів, що викликають занепокоєння. Перший з яких – це факт, що питомо дипломатичний досвід у Маркарової цілком відсутній. Таким чином, замість того ж Єльченка, який мав за плечима 40 років дипломатичного стажу, на посаду приходить людина з дещо іншої, хоча, частково, і суміжної сфери. Людина, далека як від питомо політичного лобізму і системної роботи з політиками, які можуть підтримати Україну у Вашингтоні, так і від особливостей і специфіки функціонування української дипломатичної служби і МЗС загалом. Звичайно, всі ці речі можна "наздогнати і надолужити". Але, можливо, робити це слід перебуваючи у ранзі високопоставленого співробітника посольства, а не одразу посла.

Втім, фраза Дмитра Кулеби про те, що Маркарова "ідеально вписалася в уявний портрет посла" наштовхує на думку, що певний брак досвіду і закоріненості в дипломатичну реальність на Банковій можуть розглядати як перевагу.

Оскільки якщо там відводять новій амбасадорці роль такого ж "видобувника ресурсів", яку вона грала у співпраці з МВФ, а при тому політичну сторону справи розраховує взяти на себе Банкова – то кандидатура "технократки" з реформаторським іміджем, яка не буде "глибоко лізти в політику" і справді може здаватися ідеальною. Наявність в минулому мутнуватої історії з "Актив-банком" та подільською нерухомістю може тільки сприяти залежності нової амбасадорки від кураторів з Банкової.

Така схема, загалом, теж цілком має право на існування. Оскільки адміністрація Зеленського явно не першою в українській історії намагається зберегти контроль над стосунками зі стратегічними партнерами в обхід МЗС. Інша річ, що коли озирнутися назад і подивитися на чисельні помилки, допущені командою Зеленського під час вибудовування відносин з попереднім президентом США – на кшталт недоречної комунікації Єрмака із Джуліані, то з'являється крамольна думка. Про те, що головною загрозою для стосунків є не кандидатура посла, а куратори стосунків із США в офісі Зеленського.