Скільки коштуватиме Україні поява "Північного потоку - 2": Грошовий аспект

Дискусії навколо того, чи буде добудовано "Північний потік -2", після заяв США і смиренного прийняття факту всіма іншими можна вважати завершеними. Газогін добудують і він стане великим цвяхом у кришку труни української газової магістралі.

Тим часом хтось називає добудову цього газогону "капітуляцією" перед Путіним, а хтось - "підривом колективної безпеки" західного світу. Але, якщо дивитись на це питання не з точки зору кремлівських башт, капітолійських холмів і бундестагів, а об'єктивно глянути на нього з печерських пагорбів, то вийде, що Україна стала об'єктом, а  не суб'єктом великого геополітичного контракту. Він має цілком визначену ціну. Ціну, яка виражена не кількістю слів у пафосних заявах про підтримку, і не мареннями про ПДЧ. Це цілком реальна ціна економічних втрат, які покладе Україна на вівтар великої угоди найпотужніших світових центрів впливу.

Отже спробуємо порахувати реальні грошові втрати України в разу запуску "Північного потоку -2" у кількарічній перспективі. 

Ресурс, який ми втрачаємо

Газопровід через Україну складається з кількох трубних гілок, які сумарно розраховані на прокачку 200 млрд кубів газу. Також в систему входять підкачувальні станції та підземні газосховища, за допомогою яких відбувається компенсація пікових споживань. Ця система будувалася Радянським Союзом в 70-80 роках задля задоволення законтрактованих Європою потреб у блакитному паливі. Саме 200 млрд кубів були тим обсягом ринку, який мав СРСР у Європі. Приблизно таким залишається і ринок "Газпрому" нині.

Тобто система була збалансованою і не потребувала якихось окремих потужностей. Проте Росія досить скоро після завершення життя СРСР почала реалізовувати альтернативні проекти достпвки російського газу європейським споживачам. І скоро стало зрозуміло, що це - велика стратегія. Яку розуміли таке враження що всюди, крім України, де продовжували глузувати зі спроб обійти потужну українську магістраль, яка народжувала тим часом нових і нових українських олігархів.

Читайте також: "Північний потік – 2" на старті: Що врятує Україну

Однак всі ці "Ямал - Європа", "Турецький потік", "Блакитний потік", "Північний потік" і згодом "Північний потік -2" поставили Україну в умови, коли тішитись стало практично нічим. Адже сумарно вони можуть тягнути практично ту саму потужність транзиту, що і українська труба.

Фактично Росія користувалася бізнес-жилкою європейців, для яких кожна наступна гілка була просто "вигідним проектом". І навіть якби не з'явився "ПП-2", на його місці рано чи пізно був би якийсь інший. Але його поява - цілком логічний результат кількох факторів: впертість, нахабство і тиск Росії, поступливість Європи і пасивна та безпорадна позиція України, яка не надала ніяких аргументів Європі, крім тих, що самій Україні ПП-2 вкрай небезпечний і невигідний. За відсутності бодай одного з цих факторів, мережа російських обхідних трубопроводів можливо не була б реалізована, або, принаймні, була б відтягнута у часі ще на пару десятиліть.

Тож рахувати збитки доведеться саме тепер. 

Які гроші втрачає Україна через "Північний потік - 2"

Велика частина російського транзиту відпала ще задовго до ПП-2, який просто стає останьою краплею. Наразі ми маємо п'ятирічний контракт українського "Нафтогаза" з російським "Газпромом" на прокачування через Україну приблизно 45 млрд кубів на рік. Тобто за кожен рік максимально ми отримаємо за транзит близько 1,5 млрд доларів. Але при повному заванженні труби ця цифра була би учетверо більшою. Замість $1,5 млрд - як мінімум $6 млрд.

Звісно, ці прикидки є досить умовними і могли би залежати від багатьох факторів. Проте дають можливість уявити масштаб втрат України.

Слабкою втіхою був виграш України у Стокгольмському арбітражі. Він приніс нам близько $3 млрд разової компенсації від РФ за порушення умов контрактів на транзит. З одного боку, це - додаткові гроші у бюджет і бонуси топ-менеджерам НАК. З іншого - втрачена можливість отримати більші обсяги транзиту і, відповідно, додатково $1-1,5 млрд. щорічно. Втім, це питання в умовах війни з Росією не можна розглядати лише з економічної точки зору, адже збільшення транзиту викликало додаткові вимоги і ставило Україну у більшу політичну залежність. 

Але і нинішні 1,5 - це не зовсім чистий прибуток. Це швидше нульова позначка дохідності, оскільки, на думку експертів, саме у таку суму обходиться Україні на рік утримання і обслуговування газогонів. Тобто про прямий дохід для держави не йдеться. Ці $1,5 млрд можна рахувати лише як непрямі вливання у економіку: на технологічні процеси, зарплати працівників і утримання структури "Нафтогазу".

І найменше зниження транзиту змінить баланс системи у бік збитків для країни. Наразі підписаний на межі 2019-2020 років п'ятирічний контракт гарантує нам прокачку у середньому 45 млрд кубів, що дозволить зберігати точку беззбитковості. Проте подальші перспективи української труби є доволі песимістичними.

Чи можна врятувати українську трубу від перетворення на металобрухт

Сама по собі газова труба є цінним активом лише тоді, коли через неї прокачується газ. І у розмірах, які не менші за зафіксовані у нинішньому п'ятирічному контракті. 

Якщо обсяг прокачки зменшиться до 25-30 млрд кубів на рік, як те прогнозують за "порєбріком", держава буде змушена дотувати трубу з коштів платників податків. І тоді постане питання, чи потрібно її справді утримувати, чи простіше буде зупинити. 

Позитивним в цьому питанні є те, що залежність від українського трубопроводу ще певний час залишатиметься. Але його роль з провідної газової магістралі в Європу зведеться просто до інструменту балансування інших трубопроводів. Фактично це вже відбулося. 

На думку оптимістичних українських аналітиків це дає трубі шанс на існування ще на 15-20 років. І у кращому разі все відбуватиметься на умовах нульової дохідності. Але коли цей термін стече, а транзит до Європи балансуватиметься завдяки розвитку мережі постачання зрідженого природнього газу, потреба в українському трубопроводі остаточно відпаде. І весь цей масив радянського спадку стане просто пам'ятником колишній транзитній потужності.

Але є ще один важливий неприємний момент - постачання газу до українських споживачів. Особливо на підприємства, розташовані на Сході. І якщо припиниться транзит та утримання труби стане економічно невигідним, а Росія просто закрутить вентиль на кордоні, доведеться шукати способи, як розвернути магістраль у зворотній бік. Аби куплений в Європі російський газ, доставлений туда всіма цими "потоками", повернути з західних кордонів у бік Сходу. Вартість і доцільність цього проекту важко порахувати. Але це точно не буде дешево.

Ці кошти також гіпотетично можна списувати на загальні втрати держави Україна, які ми намагаємось осягнути в межах проекту "смерть української труби".

І це мова лише про втрачені гроші.

Читайте також: В Українському інституті майбутнього пояснили зміну позиції США щодо "Північного потоку-2"