Ахметов, Коломойський, Сорос і Путін: В які партії розклали яйця бенефіціари української політики

Українські вибори – це своєрідна гра "монополія", яка збирає за столом олігархів та зовнішніх гравців, котрі розкладають яйця у різні кошики

Виборів не буває без грошей. Той, хто розказуватиме, що веде кампанію практично безкоштовно – однозначно бреше. Адже навіть мажоритарник у найзабитішому окрузі, якщо він виявляє бодай мізерну активність, повинен мати кошти на заставу для ЦВК, бензин для подорожей округом, мінімальну поліграфію, хоч декілька агітаторів-помічників, кошти на організацію зустрічей. Це наймінімальніший мінімум, якого може вистачити хіба що представнику "Слуги народу", за якого працює рейтинг поки ще популярного президента.

Успішна ж самостійна кампанія передбачає витрати на медіа, бігборди, публічні акції, політтехнологів, журналістів, агітаторів, штаби, хабарі можновладцям, "гречку" для виборців і так далі. Коли ж заходить мова про витрати партій - там "вартість чеку" зростає просто мультиплікаційно, адже мова йде вже про купівлю ефірів на центральних каналах, рекламу в Інтернеті, тисячі бордів по всій країні, армії технологів, мегатонни гречки, тури та гастролі зірок (щоправда нині наявність мало не у кожному списку однієї або кількох зірок шоубізу дозволяє дещо зекономити).

В Україні фінансування партій, якщо ми говоримо про справжнє, а не для "галочки" і звіту ЦВК, здійснюється за рахунок великих олігархічних груп та інших держав, які у тій чи іншій формі зацікавлені в контролі над українською владою. 

Якщо ми говоримо про олігархів, то перший ешелон списку політичних спонсорів складається з відомих імен. Це Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський,  Дмитро Фірташ з Сергієм Льовочкіним та в певній мірі Петро Порошенко.

З іноземних донорів ми в осяжній доступності маємо Росію та США. Причому з боку Росії спонсоруванням займається правлячий режим, а з Америки українські партії донорують прихильники Демпартії – і в першу чергу не надто дружньо налаштований до Трампа Джордж Сорос. На виборах 2019 року Росія діє через Медведчука. З американцями завжди мав спільні інтереси той самий Віктор Пінчук.

Рінат Ахметов

Найбагатший олігарх країни Рінат Ахметов традиційно бере участь у виборах, допомагаючи партіям та окремим кандидатам своїм ресурсом. Натомість олігарху вигідно, щоб політсили брали до своїх списків його людей, або демонстрували лояльність до його потреб під час парламентської каденції.

Треба відзначити, що Рінат Леонідович завжди сповідував принцип, що з будь-якою владою краще жити мирно і діяти через "купівлю" її лояльності. За чутками в політичній тусовці, він буцімто вкладавася у проекти-іграшки всіх президентів – і лояльних до нього особисто, і чужих. 

Він завжди йшов назустріч, коли Ющенку були потрібні гроші, скажімо, на свій "Батурин". Був поруч з Порошенком, коли будувалися різні "роттердами". Можна припустити, що Ахметов також зацікавлений у співпраці із Зеленським. Принаймні президент з ним вже говорив. Та точно відомо, що господар третини української економіки у притаманній йому манері бере участь і у позачергових виборах 2019 року. 

Ахметівським залишився після "зради" Юрія Бойка та Сергія Льовочкіна, які перейшли у табір Медведчука, "Опозиційний блок". Хоча зараз цей проект напряму асоціюють ще й з Коломойським після того, як політсила об'єдналася із "Відродженням" та "партією мерів" (Кернес, Труханов та ін.). Останні дві якраз і відносили до орбіти дніпровського олігарха. Проект, виходячи з соціології, до Ради швидше за все не потрапляє. Але може розраховувати на певну кількість мажоритарників, які швидше за все утворять свою групу.

Лояльність до потреб олігарха демонструватиме і певний пул нардепів, що потраплять до парламенту з "Батьківщиною". В першу чергу це Сергій Тарута і його соратники по партії "Основа", яка злилася з політичним проектом Юлії Тимошенко. Тарута був і залишається партнером Ахметова, з яким вони разом пережили чимало складних випробувань, мають спільні інтереси в бізнесі та вже багато років уживаються на Донбасі. Хоча сам Тарута вважає себе далеким від РЛА. Раніше до інтересів олігарха відносили радикалів Ляшка, але через низькі рейтинги Рінат Леонідович за чутками вийшов з проекту. 

Водночас Ахметов не лише інвестує в політику шляхом просування своїх людей. Він використовує наявний у нього ресурс і для допомоги політичним проектам. Так, найрейтинговіший телевізійний канал "Україна", який перебуває в орбіті олігарха, всіляко підтримував і підтримує діючого президента та президентської партії.

Віктор Пінчук і Джордж Сорос

Віктор Пінчук після поразки демократів і перемоги Трампа в США був змушений на певний час відійти у темний кут, оскільки його ставка на перемогу Клінтон була аж надто явною. 

Але зараз власник "Інтерпайпу" дещо відновився і повним ходом увійшов у виборчий процес. Ставку він зробив відразу на кількох фаворитів - люди, яких асоціюють з олігархом, є у списках і "Слуги народу", і "Батьківщини", і ""Голосу".

Аналогічну різноплановість демонструє Пінчук і в медіаполітиці належних йому каналів - він надає у безмежній кількості ефіри ICTV, СТБ, Нового та їх сателітів і Тимошенко, і Зеленському, і Вакарчуку. Хоча, напевне, Вакарчука за обсягом його пристуності в ефірах каналів Пінчука вартувало б поставити на перше місце. Як і за кількістю кандидатів, лояльних до зятя екс-президента Леоніда Кучми.

Треба сказати, що перевірка експертами прохідної частини списку "Голосу" виявила, що практично чимало кандидатів мають досвід роботи в проектах, що підтримує Сорос. Може скластися враження, що свій політичний вплив на майбутніх членів парламенту Пінчук ділить зі своїми заокеанськими політичними партнерами - представниками табору демократів.

Мають ці прихильники Гілларі Клінтон та ковалі майбутньої перемоги Джо Байдена свою креатуру і в списку "Слуги народу". До цього пулу логічно відносити тих, хто навчався за рахунок стипендій Пінчука чи Сороса у західних університетах, отримує гранти на свою діяльність в Україні, або є ретрансляторами "демократичних" ідей в українських медіа. 

Вже в першій десятці партії Вакарчука ми знаходимо випускницю Стенфордського університету Олександру Устінову (№5), яка працює у фінансованованому за американський кошт Центрі протидії корупції. В цьому ж переліку Ярослав Юрчишин (№7), який є експертом численних грантівських проектів а також був виконавчим директором українського представництва міжнародної антикорупційної організації Transparency International, фінансованої з того ж джерела, що і згаданий вище ЦПК. 

Це, нарешті, №2 списку "Голосу" Юлія Клименко, яка пов’язана з тією ж Transparency International. Клименко також працювала в компанії Dragon, яку відносять до сфери впливу Джорджа Сороса. До речі, зі згаданою компанією пов’язані багато інших учасників виборчого списку як "Голосу", так і "Слуги народу. І не лише вони: фонд Сороса оплачував навчання в Литві члена наглядової ради Укроборонпрому Абромавічуса, а секретаря РНБО Данилюка експерти в ЗМІ пов'язують з демократами і Соросом, звісно, без доказів.

Характерно, що на каналах Пінчука після завершення президентської кампанії майже не згадують політсилу Петра Порошенка "Європейську солідарність".

Ігор Коломойський

Ігор Валерійович Коломойський часто не приховує своїх політичних симпатій. Після поразки ненависного йому Порошенка, олігарх намагається відновитись і в українському бізнесі, і в політиці. І публічно декларує свою симпатію "Слузі народу" та "Батьківщині". Але має свій інтерес Коломойський і в інших передвиборчих проектах. 

Звісно, найрезультативніше конвертувати свої "симпатії" у парламентське лобі Коломойському допомагає "Слуга народу": чого вартий хоча б керівник "1+1" Олександр Ткаченко, який посів місце у першій десятці списку. Але найбільшу ставку олігарх робить на мажоритарників, які цілими колонами заходитимуть в Раду. Під прапорами Коломойського і "Слуги народу"в Раду йдуть менеджери пов'язаних з ним підприємств, журналісти його ЗМі та бізнес-партнери включені. Чи не найбільшим донором депутатських штиків буде Дніпропетровщина. 

Але й інші регіони дадуть певний результат. Так, політичний партнер Коломойського і мер Харкова Геннадій Кернес вкупі з мером Одеси Генадієм Трухановим заводять в раду неабиякий табір депутатів від своїх регіонів. І багато з них будуть пов'язані саме з Коломойським. Не варто забувати і Шевченка на Франківщині. Про "Оппоблок" ми вже говорили. 

Володимир Путін і Віктор Медведчук

Основний реципієнт допомоги від Путіна - "Опозиційна платформа - За Життя" (ОПЗЖ). Вона ж - і головний рупор кремлівської пропаганди в Україні. На ОПЗЖ на повну потужність працюють три провідні інформаційні канали, які кум Путіна і головний його резидент в Україні Віктор Медведчук отримав під свій вплив руками Тараса козака протягом останніх року-двох (112 Україна, NewsOne, ZIK)

На партію Медведчука-Бойка-Рабіновича працюють навіть російський прем'єр Медведєв і голова Газпрому Міллер, які за вказівкою зверху повторюють неймовірну мантру про здешевлення газу для України. І зустрічаються з Бойком і Медведчуком.

Є можливим, що Віктор Медведчук матиме вплив і на певних кандидатів в інших політичних силах. Так, зовсім нещодавно вспливла інформація про родинний зв'язок між 22-м номером "Слуги народу" Андрієм Холодовим та дружиною Медведчука Оксаною Марченко, які виявилися поєднаними кумівськими вузами. Але чи це випадковий ексцес, чи, навпаки, навмисна операція по введенню своїх людей в списки інших партій, наразі судити важко - якщо вони є, ці агенти почнуть проявлятись дещо пізніше.

Петро Порошенко та інші

Екс-президент вкладається в контрольовану ним "Європейську солідарність". В списку Порошенка важко знайти засланих козачків від інших олігархів, оскільки Петру Олексійовичу вистачає власного ресурсу для утримання партії і забезпечення її участі у виборах. 

Олігархі меншого калібру та загалом представники бізнесу в тій чи іншій мірі також проявляють зацікавленість у виборах до парламенту. В списках партій та кандидатів-мажоритарників вспливають люди, пов'язані з банківським лобі, аграрними баронами, імпортерами, забудовниками, представниками шоубізнесу та інших сфер.

Яку конфігурацію утворять всі ці люди у стінах майбутнього парламенту? І чи не станеться так, що формально парламент багатофракційним, а справжній водорозділ проходитиме по лінії відданості депутатів тому чи іншому олігарху. І аби з'ясувати позицію парламентаря, потрібно буде запитати не про його партійну орієнтацію, а сакраментальне "ти чиїх будеш"?

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна