Гроші для Бойка і Шарія: Чи зупинить Зеленський фінансування партій з кишень українців

Петиція, розміщена на президентському сайті 23 липня, містить пропозицію скасувати або призупинити дію законів, які передбачають фінансування за рахунок державного бюджету політичних партій: як тих, що здолали на виборах 5%-ий бар'єр, так і тих, хто набрав більше 2%. Збирання підписів триватиме ще понад 70 днів, та вже зараз петиція претендує на перше місце за активністю підтримки громадянами серед розміщених на президентському сайті. На ресурсі зазначено, що документ перебуває в статусі очікування розгляду.

Цікаво, що автором звернення є колишній нардеп Микола Томенко, який протягом своєї політичної кар’єри входив до цілої низки політичних сил, а під час останніх президентської і парламентської виборчих кампаній працював у штабі Анатолія Гриценка. У дочасних парламентських виборах Томенко брав участь як №3 виборчого списку партії "Громадянська позиція". Яка за підсумками кампанії отримала 1,04 відсотка голосів і на підтримку з державного бюджету претендувати за законом не може. Так що, не виключено, серед мотивів, якими керувався автор петиції, можна відшукати й банальні ревнощі до більш успішних конкурентів.

Утім, на спеціальній пресконференції автор документу аргументував свою ініціативу інакше. "У нас 11 партій, - нагадав він. - На їх утримання впродовж 5 років треба 3 мільярди 109 мільйонів 870 тисяч 823 гривні. Відповідно до норми компенсації за агітаційну роботу партій, що подолали 5% бар’єр, їм належить ще 2 мільярди 253 мільйони 420 тисяч. Отже, загальна сума, яку отримають партії з держбюджету, - 5 мільярдів 363 мільйони 290 тисяч 823 гривні. Насправді ця цифра буде набагато більшою, оскільки обрахунки здійснюються на підставі прожиткового мінімуму, а він буде зростати. Отже, щонайменше понад 6 млрд грн платники податків заплатять 11 політичним партіям за 5 років їх перебування в парламенті. Саме тому ми зареєстрували цю петицію". Томенко переконаний, що в процесі формування бюджету на 2020 рік має бути враховано, що український народ – проти бюджетного фінансування партій.

Нагадаємо, у жовтні 2015 року Верховна Рада 229 голосами ухвалила Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції". Офіційними авторами законопроекту були нардеп від БПП Сергій Лещенко, віце-спікер Ради Андрій Парубій і член фракції "Самопомочі" Єгор Соболєв, а його фактичними адвокатами – бюрократичні структури Євросоюзу.

Закон, розгляд якого супроводжувався гучною піар-кампанією, пресконференціями і "круглими столами", де документ називали "революційним", передбачав право на фінансування з коштів державного бюджету партій, які на парламентських виборах 2014 року подолали 5%-ий бар'єр і пройшли у Раду, та часткове відшкодування витрат партій на передвиборну агітацію на парламентських виборах.

Згідно з законом, із третього кварталу 2016 року запроваджено державне фінансування статутної діяльності партій, пропорційне рівню отриманої ними підтримки на останніх виборах. Розмір фінансування залежить від явки виборців і від кількості голосів. Є доплати за гендерні квоти в партійних списках. Один голос виборця оцінюється в 2% від прожиткового мінімуму. Отримані гроші партії можуть витрачати на будь-які цілі, прямо не пов’язані з виборами. Наприклад, на рекламу в ЗМІ.

2019 року, за даними Національного агентства з питань запобігання корупції (саме НАЗК ухвалює рішення про надання партіям держфінансування) на фінансування 5 парламентських партій з з державного бюджету виділено 565 млн 680,5 тис. грн.

За підсумками позачергових виборів до Верховної Ради 2019 року НАЗК ухвалило рішення про надання державного фінансування статутної діяльності 11 партіям – не лише переможцям ("Слуга народу", яка має отримати за 5 років найбільше, понад 2,685 млрд грн, "Опозиційна платформа – За життя", "Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина", "Європейська солідарність", "Голос"), але й силам, які залишилися поза Радою, але отримали не менше 2% голосів. Це "Радикальна партія Олега Ляшка", "Сила і честь", "Опозиційний блок", "Українська стратегія Гройсмана", "Партія Шарія" і "Всеукраїнське об’єднання "Свобода". Усі вони отримають право на кошти з державного бюджету з наступного дня після відкриття першого засідання нової Верховної Ради, але за фактом гроші почнуть надходити з січня 2020 року – і до наступних парламентських виборів.

Серед завдань держфінансування партій було зменшення їхньої фінансової залежності від олігархів. Чи виконане це завдання на третьому році дії документу? Політичні реалії демонструють протилежне. Слід визнати правоту автора петиції на сайті президента в тому, що "історія з фінансуванням політичних партій ще раз продемонструвала фантастичну прірву між європейськими стандартами і українською практикою".

Микола Томенко повідомив, що з 1,5 млрд грн, які заплатили за понад два роки фінансування політичним партіям попереднього скликання Верховної Ради понад 70 відсотків було спрямовано цими партіями на політичну рекламу на телеканалах, які належать олігархам.

Тобто з грошей платників податків фінансуються олігархічні медійні проекти, які, у свою чергу, формують для українців ту реальність, яка потрібна й вигідна "грошовим мішкам" - і ця ситуація сприяє приходу до влади їхніх кишенькових партій. Таке от замкнуте коло: хотіли по-європейському, а вийшло типово для пострадянської країни. Норма про держфінансування не змогла зламати олігархічну систему, на яку спирається вітчизняна система політична. Держава, за великим рахунком, надаремно витрачає мільярди гривень.

Сам по собі факт того, що гроші українців через бюджет отримують такі політсили, як партія скандального блогера Анатолія Шарія, створює ґрунт для сумнівів у відповідності закладених у цьому законі європейських практик вітчизняним реаліям.

Чи означає це, що держфінансування скасують? Майже напевне – ні. Адже свого часу згаданий закон ухвалювали в межах виконання рекомендацій європейських інституцій для отримання Україною безвізового режиму з Євросоюзом. І спроба Києва відмовитися від взятих на себе попередниками нинішньої влади зобов’язань буде холодно зустрінута Брюсселем. Тому, попри невдоволення активної частини громадян, фінансувати згадану одинадцятку політсил доведеться всім нам. Хоча б тому, що закон зворотної сили не має.

Інша річ, що монополія "Слуги народу" в новій Раді дає можливість Банковій ухвалювати будь-які вигідні їй рішення. В цьому контексті відкривається можливість внести корективи в закон про держфінансування партій. Наприклад, посилити механізми контролю над використанням бюджетних коштів. Обмежити чи заборонити політичну рекламу на зовнішніх носіях і у медіа, насамперед на телебаченні.